Вранці я збиралася на роботу, чоловік вже встиг поїхати. Я накручувала локони на плойку, коли в двері подзвонили. -Я зараз! — крикнула я, сподіваючись, що мене почують. На порозі виявилася колиска з дитинкою. Я оглянула весь під’їзд, але нікого не було.

Тільки після цього я помітила на ковдрі дитинаа записку: «будь Ласка, Олексій, подбай про нашу доньку.» Мого чоловіка звуть Олексій, якщо що. Я дуже здивувалася. Ми в шлюбі вже сім років, але дітей у нас немає. Ніколи не думала, що мій чоловік мені зрадить. Я занесла дитину в будинок.

Спочатку подзвонила на роботу і взяла відгул, а потім зателефонувала чоловікові і зажадала, щоб він зараз же приїхав. Вже через півгодини Олексій був удома. Побачивши люльку з дитиною, він дуже здивувався. Я показала йому записку. -Ти нічого не хочеш мені пояснити? -Іра, це якесь непорозуміння, я тобі не зраджував.

Я йому, звісно, не повірила. Але, чесно кажучи, вже давно була готова пробачити його, вже уявила, як ми заберемо дитину собі. -Ти що інших Олексіїв знаєш? Пізніше ми подзвонили в поліцію і органи опіки. Чоловік клявся і божився, що ніколи мені зраджував. Незабаром з’ясувалася правда. Матір’ю дівчинки була якась Лариса, яка поїхала в сусіднє місто.

Вона помилилася під’їздом, дитина була від Олексія з сусіднього під’їзду. Ми з чоловіком останнім часом обговорювали ідею усиновлення, тому вирішили, що це божий дар.

Рідному батьку дівчинка теж була не потрібна. Дівчинку ми удочерили, дуже її любимо, назвали Мілою. Міла росте справжньою красунею. Дивлюся на неї і не можу натішитися.

Джерело