У мене зі свекрухою непогані стосунки, ми поважаємо одна одну, добре спілкуємось, ходимо в гості. За словами подруг, вона в мене золота жінка, яка не втручається в нашу родину, не роздає непотрібних порад, не читає лекції, як бути доброю дружиною для її сина.

Тільки одна перешкода була у нашому спілкуванні: коли народився наш син, вона почала розповідати нам жахливі історії, які відбувалися з тією чи іншою дитиною. Історій було безліч, одна гірша за іншу; а в кінці додавала, що так робити не треба, щоб уникнути про блем.

Уявіть, вона кожен свій крок згадувала страшну історію, але не закінчувала розповідь, залишаючи місце нашої фантазії. Наприклад: “Не надумайте залишати дитину спати на балконі. Був випадок, коли … з верхнього поверху хтось запалив сірник, а вона в коляску до малюка прилетіла.

І що ви думаєте, трапилося?”. Ми з чоловіком відмахувалися від її оповідань, але здригалися від подібних думок. Коли ми просили не розповідати подібних речей, вона мочала, адже нічого поганого не робила. Її совість чиста, вона просто нас попереджає про можливі наслідки. Навіщо вона це робила – я не розумію.

Як би ми не розмовляли з нею, не намагалися пояснити, що ми уважні до нашого сина, це не допомагало. Мовляв, у неї більше життєвого досвіду, вона краще знає, що може статися і тому допомагає порадою молодій сім’ї.

А коли вона подзвонила ні світ ні зоря і почала мене лякати своєю черговою розповіддю, я просто кинула трубку, зібрала дитину і вийшла з дому, але про всяк випадок перевірила, чи не туго зав’язана шапочка і чи не капає з даху бурулька…

Джерело