Я вже кілька років веду волонтерські роботи. І ось у 2018-му я займалася цим же на олімпіаді. Там я познайомилася із хлопцем Миколою. Виявилося, він теж українець, але ми були з різних міст. Я одразу закохалася у його зелені очі, а він… навіть не знаю, але іскорку ми обидва відчули.

Коли два тижні минули, нам треба було розходитися по домівках, але ми розлучатися не збиралися, тож Коля попросив у мене дозволу полетіти зі мною до Києва, познайомитись з моїми батьками. Ми планували так: спочатку ми полетимо до мене до Києва, а потім до Львова.

Познайомимося з рідними один одного, а на всякі урочистості витрачатися не збиралися. Отож, Коля всім моїм рідним дуже сподобався. Я була дуже рада, що він так спокійно і без будь-якого дискомфорту знаходив спільну мову з моїми близькими.

До кінця вечора бабуся вирішила показати моєму нареченому мої дитячі фото, і на одному фото з першого класу Коля впізнав себе у хлопчику, який сидить зі мною за першою партою! Нам обом досі важко повірити у це, але ми з Колею справді сиділи за однією партою в першому класі.

Ми любили одне одного дитячим чистим коханням. Коля щодня проводжав мене додому, тягнучи і свій портфель, і мій. Якось він підійшов до мене, вручив 3 паперові тюльпани, поцілував мене в щічку, сказав: «Бувай» і зник.

Батька-військового Колі перевели тоді до Львова, і вся його родина переїхала з ним, таке у військових сім’ях – звичайна справа. Ми досі настільки вражені, що це не передати словами. Скоро я вийду заміж за своє перше в житті та останнє кохання!