Я довго жив зі своєю дружиною. Ми відсвяткували срібне весілля.

Та я вирішив що з мене досить. Усе наше подружнє життя моя дружина була мені невірна. Я довго терпів, були причини: боявся осуду людей, переживав за реакцію дітей, фінансові питання. Проте всьому рано чи пізно настає кінець. Я чекав поки діти стануть дорослими.

А починалося усе, як у казці, ми молоді та веселі побралися з надією на щасливе майбутнє, Надія дуже сподобалася моїм батькам, ми часто приїжджали до них у гості. Я дуже хотів дітей, вірив, що моя дружина стане хорошою матір’ю. У нас народилося відразу дві дівчинки, Софійка та Марійка були двійнятками. З того часу один одному ми стали приділяти менше часу, всі свої сили віддавали донькам. Дружину спочатку дуже тішило материнство та згодом вона почала нудьгувати.

Надія сильно змінилася та почала відновлювати свою фігуру після родів, увесь свій час приділяла собі коханій. Щоб відчути себе бажаною почала заводити роман за романом. Я закривав на це очі аж поки донькам не виповнилось по 18 років. І в один прекрасний день вирішив, що більше цього не терпітиму!

Коли я оголосив про своє рішення дружині, то вона не стала заперечувати, а навпаки, була згодна з моїм рішенням. Зі швидкістю світла вона зібрала свої речі, викликала таксі та поїхала жити до свого нового коханця. Отримавши документ про розірвання шлюбу я нарешті полегшено зітхнув.

Не пройшло й року, як Надія знову дала про себе знати. Сталося так, що моя колишня дружина серйозно захворіла. Її новий коханий не був готовий до такого тягаря, тому відправив її до мене.

Я не міг їй відмовити, адже лише я можу їй допомогти, крім мене у неї нікого немає. Так, мені було дуже важко пробачити усі її зради, біль від яких ще й досі дає про себе знати. Проте ми стільки років були разом, уже майже як брат і сестра.

Я більше їй не вірю, не може людина змінитися в один момент та жити по-новому. Вона зламала усе моє життя. Я уже вирішив, що буду щасливим, може, навіть жінку собі знайду, а тут вона знову звалилася на мою голову. Дітям теж її шкода та вони хочуть, щоб усе було так, як і раніше. Вони не розуміють як мені зараз важко.

Я стільки терпів заради того моменту, коли відчую себе вільним, а тут знову я повинен бачити щодня її обличчя та згадувати все, що вона мені зробила. Якщо чесно, я вже навіть і не надіюся, що колись ми будемо кохати один одного, наше кохання закінчилось рівно в той момент, коли Надія почала мені зраджувати.

Навіть і не знаю, що мені робити: кинути напризволяще хвору матір своїх дітей мені не дозволяє совість, але водночас доглядати за нею та знову переживати негативні емоції, пов’язані з нею теж важко.

Розумію, що ситуація нетипова, але, можливо, хтось уже переживав подібне та зможе дати мені хорошу пораду.

Джерело