Вже понад десять років я живу в Канаді. Мені випала хороша нагода спробувати пожити в іншій країні, тож я без роздумів зібрав речі та поїхав. Тепер я тут на постійному проживанні. У мене чудова дружина, до речі, також українка. І в нас от-от появиться син.

В Україні в мене залишилася старенька матір та рідний брат. До них я навідуюсь вкрай рідко. По-перше, між нами чимала відстань, а, по-друге, моя робота не дозволяє кудись роз’їжджати. Ми майже щодня спілкуємося з рідними по відеозв’язку.

Я щомісяця висилаю на карточку брата гроші та прошу передати їх мамі на продукти та оплату комунальних. Не хочу, щоб моя мама в чомусь собі відмовляла, тим більше живу я заможно і маю змогу допомогти рідним. З братом у нас склалися довірливі стосунки, я був певний, що він віддає матері всі кошти, які я надсилаю.

Цього літа я таки навідався в село до рідних. І був неабияк здивований. Хата, в якій мати живе з братом, мало не розвалюється, в холодильнику – одні закрутки, а мама – змарніла та втомлена, в старому, подертому светрі. Вже згодом я дізнався, що живе вона на одну пенсію. Ясна річ, цього зовсім недостатньо для життя. Виходить, всі кошти брат забирав собі. Сам він гарно одягнений, їздить на дорогому авто. Дуже сумніваюся, що всі ці досягнення – справа його кровно зароблених грошей. Настільки мені відомо, заробляє він звичайними підробітками по селі.

Мене дуже розлютила ця ситуація. Тож я вирішив забрати маму до себе. Поблизу мого дому є пансіонат з чудовими умовами для старших людей. Там їй забезпечать постійний догляд, допомогу, лікування, смачну їжу.

Відтоді для мами почався справді новий етап життя. Вона знайшла тут чимало співрозмовників та товаришів. На вихідних ми забираємо її додому, а в будні майже щодня навідуємося до неї.

Матір щиро радіє, адже на старість вона нарешті отримала увагу, любов та турботу.

Джерело