Віра Павлівна, правда, нічого не стала говорити при синові, але як тільки Сергій вийшов на балкон поговорити по телефону, вона взялася з “ракетною швидкістю” наговорювати на мій борщ, вареники, пиріжки. Навіть квашені огірки, які я заготувала осінню, були їй не надто солоні і кислі.

Так мене вчили ще в дитинстві мама і бабуся, що гостей треба зустрічати з пошаною, намагатися щосили і показувати себе тільки з найкращого боку. Не раз я бачила, як приїжджала до нас у гості бабуся, мамина свекруха.

Сама завжди готувала різну смачну їжу, створювала для бабусі зручність. А та дуже раділа такій гарній невістці. Не дивно, що коли я вийшла заміж, вирішила повторити мамин сценарій, скажімо так.

Свекрусі своїй, щоправда, я не особливо одразу сподобалася. Хоча я й не розуміла чому саме. Жити ми з чоловіком стали у квартирі, яку мені залишила бабуся. Господиня я чудова – у мене завжди все прибрано, я смачно готую, а ще завжди рада гостям. Після народження першої дочки Віра Павлівна дуже часто до нас приходила.

Я, звичайно, щоразу готувалася до її приходу, як до приїзду президента. Піцу приготую, пиріг з гречкою спечу, борща зварю, все найкраще на стіл. Вона прийде, вкусить шматок піци, з’їсть пиріжок, борща посьорбає і те робить, що вказує мені, мовляв, там солі багато, там солі мало. Тісто погане, начинка сира, огірки недоквашені, та інше. І так було щоразу. Але ось при Сергію вона мовчить, і насолоджується смачною їжею, а як тільки він кудись відлучається, починаються ці придирки.

Але хіба це нормально?

Хіба нормально так ставитись до людини, яка до тебе з усією душею?

Тепер я її більше нічим не пригощаю, до приходу не готуюся. Не подобається моя їжа – нехай п’є чай із цукром. А знецінювати мене не треба.

Правильно я зробила? Що скажете?

Джерело