Я щиро кажучи чомусь так думаю, що у кожної людини є хоч один родич, за якого йому і соромно, і, водночас і шкода його. У моєму випадку – це мій молодший брат Денис. Він здоровий, розумний, нормальний чоловік, але через банальну свою лінь та незібраність сам собі псує своє життя. Принаймні я бачу це все саме так.

У школі Денис подавав великі надії, адже він був першим в усьому, старався гарно навчатися, але потім став ходити з не дуже добрими хлопцями, і перестав зовсім прислухатися до нашої мами і не приділяв достатньо часу своєму навчанню, як було це колись.

Мама завжди носилася з Денисом, в усьому йому потурала, сподіваючись повернути його на шлях добрий, але брат мій добре бачив, що йому все сходить з рук, адже для нього було так з народження, і взагалі не цінував маминої турботи та піклування про нього, а ще більше хотів до себе уваги.

Минули роки Денис зараз вже давно підріс, він дорослий чоловік, йому нещодавно виповнилося 40 років, а він досі живе з нашою мамою, у нього мало обов’язків і турбот, він звик жити на всьому готовому і користується її турботою та добротою нашої мами.

Про створення сім’ї в його випадку і мови бути не може, тому що жодна жінка не захоче брати на свої плечі ще й турботу про дорослого чоловіка, наче дитину малу: Денис добре звик, що мама навіть сама купує йому одяг, дає гроші на необхідні речі, готує їжу, пере, прибирає за ним, і тепер Денис зовсім не бажає нічого робити самостійно.

На роботу він, звичайно, ходить, але вона у нього така, аби рахувалося – охоронець в маленькому продуктовому магазині, з графіком 2 дні через 2. Він там мало не кросворди розгадує щодня, та й платять йому за це, відповідно, не багато зовсім. А мама крутиться, не присідаючи, цілими днями, як бджілка, з ранку до вечора аби синочку її було добре: підробляє прибиральницею, купує продукти і робить практично всі справи по дому самостійно, без допомоги свого сина.

Мені на те, як вони живуть і як мама турбується про свого сина, мого вже давно дорослого брата, дивитися зовсім непросто, щиро кажучи: ну ось де це бачено, щоб старенька жінка дорослого чоловіка доглядала, і носилася з ним, як з маленьким дитям? Так вона навіть з моєю донькою ніколи так не няньчила.

Але я ще на це все закривала б очі, якби ж то вони хоч мене у свої справи не втягували, так ні ж: мама вже немолода давно, і тому вона просить мене обіцяти їй, що після того, як її не стане, то я продовжу доглядати за своїм братом так, як зараз це робить вона.

Мама просить, щоб я ніколи не залишала Дениса, завжди була поруч з ним, допомагала в усьому, дбала про нього, як її не стане, каже, що він самотня людина, така у нього доля, виходить, і більше нікому про нього дбати, в разі чого.

У мене просто слів немає, щоб висловити всі свої емоції з цього приводу. Звичайно, я люблю свою маму і не хочу її турбувати, не хочу, щоб хвилювалася вона, але це мені зовсім не подобається. Чому я повинна доглядати нормального дорослого чоловіка, який сам чудово все може зробити для себе, він нормальна доросла людина, ще й чоловік?

У його віці вже пора онуків няньчити, а він взагалі серйозно ні до чого не ставиться, сам, як дитина. Просто, я так бачу, що Данило звик жити на всьому готовому, і мінятися не хоче. Хоча в цьому я вбачаю лише провину своєї мами, але вона ніколи мене не слухала, завжди робила те, що вважає за потрібне сама, завжди шкодувала свого сина.

Якщо пообіцяю я мамі дивитися за братом – доведеться виконувати свою обіцянку, звісно, а я цього не хочу. У мене є власна сім’я, і ​​діти, яким потрібно моя увага та турбота, та й чоловік не схвалить, якщо я почну робити все для свого дорослого брата. Що робити? Як на старості років пояснити мамі, що няньчитися з братом я не збираюся, щоб вона не образилася і не хвилювалася за нього? Я вважаю це недобрим так опікуватися дитиною, думаю, що якраз мама й сама зіпсувала життя своєму синові, виховала його так.

Джерело