– Ти куди зібрався? – здивовано запитала Таня, повернувшись з магазину.

– Іду – коротко відповів Іван, збираючи в сумку свої речі.

– Роботу знайшов? – зраділа Таня – На заробітки збираєшся?

Іван випростався і з досадою сказав: – Ти що не чуєш? Я йду. Від тебе. До іншої жінки. Тепер зрозуміла?

Таня без сил опустилася на стілець.

– Іван, та ти чого? Ми ж так добре живемо. Двоє діточок у нас, – тихо сказала Таня.

– Дітей не залишу. А ось ти мені не потрібна, – не обертаючись буркнув чоловік.

– Вісім років потрібна була, а зараз ні. Ти згадай, яким я тебе зустріла? Ти ж роботи не мав, вічно по автовокзалах ходив. Я тебе прийняла, а тепер не потрібна стала? Безсовісний – вигукнула Таня.

Іван теж почав сваритися: – А я не можу так більше жити. Ти зрозумій, я закохався. Ти на себе подивися у дзеркало, як ти виглядаєш. Мені набридло це, а ось Люба завжди красиво виглядає.

– То ти до Любки зібрався? А ти її хоч знаєш? Вона ж тільки рік, як сюди переїхала. Вона ж міська. Звідки ти знаєш, чому вона звідти поїхала? – засміялася Таня.

– Подивимося, хто останнім сміятися буде. Заберу в тебе дітей, знатимеш, – наостанок сказав Іван і закрив двері ногою.

– Дітей він забере. Ага. Тебе навіть у них у свідоцтві про народження немає. Ну і йди, негіднику, до своєї Любки, –  сльози покотилися з очей Тані.

Стоячи в магазині, вона почула:

– Вже і сукню купили і обручки, – Таня забираючи, хліб і цукор з прилавка, весело запитала – А в кого весілля хоть? Може запросять, повеселюся хоч трохи.

Ольга, молоденька продавчиня, з жалем сказала: – Вас, тітка Таня, напевно не запросять. Ваш колишній одружується.

Здивована цією новиною, Таня не пам’ятала, як додому прийшла.

– Ось значить як? Мене жодного разу в ЗАГС не покликав, а цю одразу? Ну, що я не так робила? Все робила для нього, старалася всі ці роки. Він вдома сидів, а я працювала. От і дочекалася подяки Тетяно Іванівно. Залишили тебе, – плакала жінка.

Діти підійшли до мами і обійняли її.

– Мамо, не плач. Повернеться, тато, ось побачиш. Ти тільки не переживай так.

Таня обійняла їх і ще більше заплакала: – Не повернеться тато до нас. У нього тепер дружина нова буде. А ми йому більше не потрібні.

Три дні Таня не могла заспокоїтися. Не готувала, не прибирала. З роботи двічі приходили жінки, намагалися її вмовити.

– Таню, ну чого ти? Не ти перша, не ти остання. У тебе діти, ти їм потрібна.

Але вона не слухала нікого і шкодувала себе.

Так тривало, ще декілька днів. Доки жінка не вирішила – досить! Досить переживати через нього. У мене є заради кого жити далі – заради моїх дітей. Я їм потрібна!

Того ж дня жінка навела в будинку чистоту, приготувала смачненьку вечерю. Діти бачили, що їхня мама повернулася і раділи цьому. Наступного дня жінка вже вийшла на роботу. Хоч думки про Івана, час від часу, відвідували її, але жінка відганяла їх подалі.

А за тиждень з’явився Іван з сумками в руках. – Таню, пробач мені. Помилився. Можна я назад?

Таня стоячи на ганку, запитала: – А як же весілля з коханою?

Іван зітхнув: – Так із міста чоловік її приїхав. Люба виявляється від нього поїхала. Дітей залишила з ним і сюди. Каже, хотіла нове життя тут розпочати. А він приїхав і забрав її назад.

Таня посміялася, а потім серйозно сказала: – Дякую тобі Іване за все. За діток наших, за урок, який ти мені дав. Але приймати тебе я не буду. Он хвіртка, йди куди хочеш. Мені зрадники не потрібні. У мене нове життя почалося.

– Що нового собі знайшла когось? – поцікавився Іван.

Таня засміялася: – Невже ви, чоловіки, думаєте, що ми без вас пропадемо? Ні, жодна не пропала. Ми жинки сильні і все витримаємо. З вами чи без вас. Іди з Богом, нехай і в тебе все добре буде, – і Таня зачинила за собою двері. Як символ закінчення старого життя і нпочаток нового.

Джерело