Є такі звички, які своє зжили, втратили практичну потребу, але все одно залишились у нашому житті. Одна з таких речей – ощадливість. Схильність ховати хороші речі та використовувати їх виключно на свята. Я й сама раніше була такою. Про це мені нагадав недавній випадок у гостях у подруги. Ми сіли пити чай. Вона крикнула своїй доньці: -Принеси той сервіз із павичами, Катю! Дівчинка одразу зраділа.

-Ура! Знову питимемо чай з гарних чашок! -Це її улюблені чашки? — Усміхнулася я. -Так, ми цей сервіз дістали п’ятнадцять років тому. -І не набрид ще? Вона так радіє… -Ні, бо ми рідко використовуємо його, тільки для гостей. -Ну, а навіщо? Зараз дуже легко щось замінити. Подруга зі мною не погодилася, але я не стала нав’язувати свою думку. У чужий монастир зі своїм статутом не лізуть. Але я замислилась. Ну, всім зрозуміло, звідки виникла така схильність. Все це до нас прийшло ще з часів, коли особливі речі були в дефіциті, за часів наших бабусь та дідусів.

Я теж виховувалась у такому дусі. У мене теж у сім’ї був «особливий» одяг, «особливий» посуд. На наше весілля начальник подарував мені гарний сервіз із позолотою, я його використовувала лише на свята. А потім якось розглядала чашки та здивувалася. Ну і навіщо я бережу його? Зараз дуже легко дістати всяке. Ну, якщо зламають діти, можна новий купити. Життя одне, ним потрібно насолоджуватися. Новий день — це вже достатній привід, щоб тішити себе.