Надя вийшла за Володимира з надією на те, що він виправиться. Точніше, хлопцем він був непоганим, але до болю лінивий. Наприклад, до шлюбу у пари були плани купити квартиру, адже вони жили в просторій квартирі-студії Надії, а варто було б і Володимиру своє житло придбати.

Час минав, а Володимир не змінювався, жодного прогресу, жодних дій. Хоча, знаєте, іноді він знаходив якісь підробітки, але це все було не те, адже він не заробляв. Надя тим часом втішала себе, мовляв, зате вдома сидить, не тусується із сумнівними компаніями та всякими дівками.

Потім від малорухливого способу життя та величезного апетиту Володимир почав стрімко набирати вагу. Надія і тут себе заспокоювала: інші жінки до нього не потягнуться. Так, можна нескінченно шукати виправдання людині, яка сама не хоче нічого змінювати, і їй подобається жити в тому захалусті, в якому вона живе.

Проте одного разу Надя не стрималася. Вона натягла на голову капюшон, сіла в парку на лавку і почала плакати. Раптом до неї підійшов старий з дивними пронизливими карими очима.

Він сів поруч з Надією і сказав: — Дивись на себе донечка, тобі і 40 немає, а виглядаєш на 50. Подивися на руки, що зморщилися, на обвислу шкіру на обличчі… знаєш, я готовий тобі допомогти, а ти цього хочеш? — Звісно хочу! — вирвався з вуст Надії. Старий глянув прямо Наді в очі.

Раптом у неї запаморочилась голова, вона заплющила очі, а коли відкрила, була в батьківському будинку, їй ще було 19, вона чекала, поки за нею зайде Володимир, щоб вони разом пішли у кіно. — Хай сам тепер і ходить! Хоч у кіно, хоч у ліс – білок ганяти, – з цими словами Надія плюхнулася на м’яке ліжечко.

Джерело