Я нар одила дочку, коли мені було лише 20 років. Хлопець мене покинув практично відразу після того, як дізнався, що я вагітна. Після цього моє особисте життя не склалося: мені допомагала мама, доглядала дитину, поки я працювала. Зараз мені 45, доньці 25, ми з нею добре ладнаємо, немов подружки: незнайомі люди навіть не розуміють, що ми мама та донька.

Коли дочка сказала, що виходить заміж, я була, звичайно ж, не проти, але не думала, що вони житимуть зі мною. Так вийшло, що він був розлучений, жив з мамою,

але там історія заплутана. У результаті донька сказала, що її чоловік житиме у нас. Я думала, що у нас проблем не буде, він здавався мені добрим, але тільки-но він переступив поріг нашого дому, почав встановлювати свої порядки та правила.

Зять дуже любив смачно поїсти, тому я не виходила з кухні цілий день, а моя дочка не вміла готувати: мені доводилося готувати замість неї. І так вийшло, що з доглянутої та гарної жінки я перетворилася на домогосподарку. Якщо чесно, я не знала, що робити:

він приходив з роботи і починав виплескувати свою злість на мене. Я терпіла це через доньку. Коли я сказала, що буде краще, якщо вони житимуть окремо, дочка навіть не здивувалася, вона знала, що її чоловік поводився дуже погано. Вони переїхали — і тільки після цього я знову повернулася у свою форму, почала стежити за собою, знову відчула себе привабливою.

Навіть цікаво, що після цього у моєму житті з’явився чоловік, який мене цінує та поважає. Дочка перестала зі мною спілкуватися, і мені дуже важко вдалося пережити це, адже ми були дуже близькі, але зараз мій чоловік робить все, щоб мені було добре.

Джерело