Я пам’ятаю той день, як ніби це було вчора. До мене прийшла бабуся і сказала, що мені потрібно йти з нею, так як у мами виникли якісь справи, і мені потрібно на час пожити з бабусею. Я тоді не розуміла, що ці справи – мій вітчим, який говорив, що йому не подобається жити з дитиною від іншого чоловіка, а моя мама так його любила і так принижувалася перед ним, що боялася навіть сказати що-небудь не так.

Виявилося, в той день я бачила свою маму саме в ролі своєї мами в останній раз, так як після цього я жила з бабусею, і з мамою більше ніколи не жила.

Вона зробила свій вибір на користь свого нового чоловіка. Я росла з бабусею, допомагала їй по дому, вона вчила мене всьому, чого сама навчилася за все життя. У свої 12 я вже готувала краще своєї мами. Коли мені виповнилося 19, бабусі не стало… на щастя, вона залишила мені свою 3-кімнатну квартиру, і я не залишилася на вулиці.

Там я і жила собі спокійно, поки одного разу до мене не постукала мама. Вона заявила, що я повинна віддати трикімнатну їй з вітчимом, а сама – переїхати в їх однушку, де їм вже тісно, і вони не можуть спокійно замислюватися про потомство.

Я відмовила їй і виставила за двері попросивши більше не з’являтися на моєму порозі. Мати після цього я побачила, коли у самої вже була сім’я, де ріс маленький син. Мама тоді прийшла до мене в сльозах і сказала, що чоловік її, безсовісний, продав їх квартиру, щоб купити побільше, але зник з грошима і більше не з’являвся.

Мама розраховувала, напевно, що я її прийму і дозволю жити в нашому будинку в теплі і спокої. Ага, зараз! Я її відправила до немічної подрузі бабусі – нехай допомагає тієї з домашньою роботою. Може, хоч так відіграється…

Джерело