Зовсім недавно у мене була міцна родина, дружина, син та дочка. Я серйозний чоловік, який працює, дружині ніколи не зраджував. Але навесні у нас з’явився новий диспетчер, молода та гарна. Увагу притягувала, всім хотілося дивитися на неї. Але я чоловік середнього віку, кілька років тому сина одружили, квартиру купили їм зі сватами.

Потім онук народився і однокімнатну обміняли на троячку. А два роки тому донька вийшла заміж за успішного хлопця із квартирою, дачею та машиною. Залишалося жити та радіти, але як грім серед ясного неба у дружини з’явилися проблеми зі здоров’ям – і невдовзі її не стало.

Сумно мені було, не знав, куди себе подіти від туги, все таки разом прожили 25 років. Але коли приходив на роботу – ставало легше. Думав, робота думки з голови прогонить, а виявилося – новий диспетчер мені подобалася. Усміхалася вона якось дивно та ніжно.

Це не вислизнуло від моїх колег: підійшла до мене старша по цеху, і каже, що неправильно я поводжуся: тільки дружини не стало, а я на іншу заглядаюся. — Дружина до 40 днів все бачить — казала вона. А я не вірю у все це. Наступного дня я наважився і заговорив із молодою дівчиною. Вона з усмішкою відповіла мені.

Я з нетерпінням чекав кінця робочого дня і, набравшись сміливості, попросив дозволу проводити її додому. Вона з радістю погодилася. Я провів її і повернувся додому. На третій день я наважився запросити її до себе, але почалися якісь дивні речі: до чого б вона не торкалася, то одразу ламалося чи спалахувало.

Вона зібрала речі та пішла. — Твоя дружина все бачить. — сказала вона мені. Ми дочекалися 40 днів дружини, сходили на цвинтар і через рік одружилися.