Люди по-різному сприймають свійських тварин. Для деяких вихованець вірний друг і член сім’ї, а для інших символ статусу та добробуту. На жаль, є й люди, які, в принципі, не люблять тварин. І до них належить і моя бабуся. Моя мама вийшла заміж за батька та переїхала до нього до села.

Моє дитинство теж пройшло в селі, але, коли я вступила до інституту, перебралася до міста, почала жити з бабусею. Мені виділили kолишню кімнату мами. Якось я поверталася пізно ввечері з підробітку і біля нашого під’їзду почула жалібне нявкання.

Я не змогла байдуже пройти і попрямувала прямо до джерела звуку. Там виявилося маленьке кошеня. Йому було всього місяць, не більше, виглядав він nлачевно, був болісно худим, очі гноилися, мами кішки поблизу не спостерігалося. Я забрала цю грудочку із собою.

Бабуся багато бурчала, але я вмовила її залишити кошеня. Так у нашій оселі з’явився Персик. Персик завжди був дивовижним розумним котом, не доставляв ніякого дискомфорту, але бабуся вічно на нього лаялася. Якось я збиралася лягати спати. Бабуся того дня залишилася у подруги. Раптом до мене постукала сусідка, вона принесла каструлю, яку позичила.

Жінка вже пішла, і я збиралася зачинити двері, а Персик кинувся в під’їзд через дверний отвір. Я злякалась. Справа в тому, що такого за ним раніше не було. Він не виходив із квартири навіть тоді, коли двері були відчинені на оранку, ми ще цьому постійно дивувалися.

Я кинулася за ним прямо в піжамі, наздогнала лише на першому поверсі. Кіт як ним у чомусь не бувало сидів біля входу в під’їзд і облизувався. І раптом я чую оглушливий тріск. А потім я дізналася, що в нашій квартирі був витік газу, і стався вибух. Виходить, що Персик врятував мене. Після цієї історії бабуся на нього більше не сва риться. Здається ми тепер із ним квіти.

КІНЕЦЬ.