Сусіди баби Олени Петро з Ольгою, продавали свій будинок. Чоловік з дружиною розлучилися, а тепер ділили майно і розʼїжджалися.

Хату вже приглядали покупці, але мало кому вона подобалася.

Похилений паркан, занедбаний город, старий сад. Ґанок потрібно було ремонтувати та й самі кімнати в хатині.

На подвір’ї сидів старий песик Рекс, який і не підозрював про свою подальшу долю.

-Слухай, Петре! – раптом гукнула Ольга колишнього вже чоловіка. – Все ж ми майно ніби як поділили… А що ж з оцим мешканцем робити? – вона вказала рукою кудись в дальній кінець двору. – Треба б нам пса прилаштувати.

Петро задумливо пригладив вуса і не знав, що й відповісти.

-Та кому він потрібний? – нарешті сказав чоловік. – Безпородний та ще й старий…

-Говорила я тобі, не заводь, а ти привів його з роботи. От і прилаштовуй сам, а мені його теж у місто нема куди брати. Там своїх у батьків ціла зграя.

-А мені він і поготів не потрібен. Йому не прижитися на новому місці. Він тут прожив своє життя, тут і залишиться. Якось уже буде…

Вони замовкли. А незабаром роз’їхалися по своїм новим місцям проживання. За будинком і собачкою доглядала їхня літня сусідка – баба Олена.

-Ех, Рекс, Рекс, бідолаха. Ніколи вони тебе не любили. А тепер і зовсім покинули. І будинок продати не можуть. А на носі зима… Що робити?

Рекс дивився сумними очима на бабу Олену і озирався на хвіртку. Але господарі не поверталися.

-Ні, не можу я цього більше бачити, – вирішила баба Олена одного разу.

Вона повела песика до себе у двір.

Жила жінка сама. Але подвір’я, сад, городик були в неї завжди в порядку – на допомогу часто приїжджали дочка із зятем з міста.

-Проходь, Рекс, – ось твоє місце проживання. – Всі ваші переїхали, а ти чим гірший? Щоправда, будки в мене поки що немає, але ти спатимеш під навісом у дворі.

Рекс, здавалося, все розумів. Він обійшов увесь двір, пройшовся уздовж паркану і ліг під навіс, поглядаючи на поодиноких перехожих. Вулиця була на околиці села.

Баба Олена сміялася:

-Тут тільки свої ходять, ти ж знаєш. Втікати від мене не треба. Свою будку ти і звідси носом почуєш. Поруч все…

Рекс почав жити з бабою Оленою. Колишні його господарі, дізнавшись, що собака у сусідки, скоро перестали турбуватися про його долю.

Настала зима. Рекс спав у морози в сарайчику в купі пухнастої соломи, а вдень при сонечку бігав на свіжому повітрі і незабаром полюбив ґанок, де лежав калачиком прямо біля дверей, чекаючи свою бабу Олену.

-Ех, ти мій любий, – примовляла баба Олена. – Мабуть переживаєш тепер мене втратити, щоб я кудись не поділася. Тебе ж зрадили. Але я не зраджу. Я тут назавжди…

Весною живності у баби Олени побільшало. Дочка привезла їй із міста кошеня – кішечку.

-Ой, як добре, – зраділа баба Олена. – Бо я мишей не люблю. Без кішки у господарстві ніяк.

-Як твій Рекс? Не чіпатиме Муську? Адже вона ще маленька, – турбувалася дочка.

Але все склалося якнайкраще. Рекс, побачивши кошеня, що розпушує хвіст, не став навіть підходити до неї.

Він ліг на своє місце на ґанку і всім виглядом показував байдужість. Кошеня швидко заспокоїлося і з кожним днем ​​стосунки хвостатих були теплішими і теплішими.

Муся настільки стала сміливою незабаром, що стала сидіти зовсім поряд з Рексом, а ще через кілька місяців вони спали на ґанку пліч-о-пліч.

-От розумний пес ти, Рекс, – дивувалася баба Олена, – інший би не підпустив до себе, а в тебе – добра душа. І Мусьці з тобою веселіше.

Коли колишні хазяї продавали будинок і востаннє приїжджали туди, баба Олена підійшла до них попрощатися.

-Ну, бувай, Петрівно, здоров’я тобі, – сказали вони. – Як там наш Рекс поживає?

-І вам здоров’я. От тільки до Рекса я вас не поведу, не пущу. Хоч ображайтеся, хоч ні, як хочете. Не турбуйте пса. Йому в мене добре. І нікому я його не віддам…

Сусіди поїхали, нічого не сказавши, і навіть не подякувавши Олені.

А Рекс прожив ще шість років, незважаючи на свої поважні роки.

Він настільки прив’язався до Олени, що ходив з нею в ліс все літо, а задоволена господиня хвалилася сусідам:

-Мені тепер і в лісі спокійно – адже зі мною мій Рекс. Нікуди від мене не відходить.

Так і ходить поряд. А потім довго відсипається на ґанку. Старенький…

Джерело