Моя свекруха з тих, хто любить всіма командувати і всіх контролювати. Для неї всі люди нікчемні, негідні її поваги. За цими дурними правилами вона виховала мого чоловіка — цього матусиного сина. Але я так рада, що він зовсім не схожий на свою матір, хоч і нерішучий, м’який; зате любить і поважає мене.

Я більш впевнена в собі, енергійна, так що іншого мужика з таким же характером я просто не витримала б. Свекруха з першого дня нашого знайомства, почала війну проти мене. Якщо б не я, її син ще гуляв би холостим.

На щастя, ми не жили разом, але часто їздили до неї у гості. Не встигали ми з нею привітатися, як свекруха відразу ж починала лізти з претензіями: чому сорочка у сина пом’ята, а чому від нього погано пахне. За столом, якщо чоловік їв багато, значить, я його погано кормлю, а якщо мало — то я налаштувала проти його їжі матері.

Коли у нас народилася дочка, свекруха перший час не спілкувалася з нею, а потім, коли дочці виповнилося шість, чомусь згадала про обов’язки бабусі. Дочка кожен раз приїжджала додому від бабусі сумною і роздавленою.

Вона перестала танцювати, хоча раніше обожнювала займатися цим, не хотіла більше читати вірші. І ось я дізнаюся, що у всьому винна свекруха. Вона створює для дитини комплекси, мовляв, ти погано танцюєш, ось як класно інші діти танцюють, або для початку вчися правильно ставити наголоси.

Мені довелося обмежувати спілкування свекрухи з онукою; я не хочу, щоб моя дитина росла невпевненою у своїх здібностях. А якщо свекруха хоч заїкнеться про здібності дитини, то більше ніколи її не побачить.

Джерело