З самого дитинства основна увага моїх батьків була зосереджена на моїй сестрі, я цією радостю була обділена. Вона була красивіше за мене, розумніше, спортивніше, удача завжди була на її боці, вона була краще мене у всьому, але це не означало, що я була зовсім ніякою, адже я в цілому була дівчиськом непоганим, але тьмяніла на тлі сестри, особливо в очах батьків. Поки її віддавали в різні секції,

купували кращі приладдя для навчання, робили все заради її комфорту, я сама будувала собі шлях у краще майбутнє. Я знайшла собі роботу в 15 років, майже не розмовляла з батьками, а незабаром просто поїхала в інше місто, знайшла там роботу і завела сім’ю. А весь цей час моя сестра все ще жила разом з батьками і ніколи і не думала попрацювати.

В один день в мою дурну голову прийшла не менш безглузда ідея відвідати маму з сестрою. З самого порога будинку мого дитинства мене поливати брудом, за те, що я виросла такою эгоистичною,

що я ніяк не допомагала батькам або сестрі, що я жадібна, адже он скільки у мене грошей валяється без діла, а я ділитися не хочу. Я все це слухала мовчки, не хотіла грубіянити матері, ось тільки в один день я просто не витримала і сказала: — Якби ти була мені кимось більше, ніж матір’ю моїй сестри, я б тобі допомогла…

Після цієї зустрічі ні я, ні мама з сестрою не проявляли ініціативу в питанні відновлення нашого спілкування.

Джерело