-Але ж ти знала, що я був одружений! І що в мене син від першого шлюбу!

Після чергової сварки з Лізою Микита не витримав, пішов із дому, гримнувши дверима.

Ліза заплакала і кинулась дзвонити подрузі.

-Ми знову посварилися! Ця Жанна завжди все псує!

-Що цього разу? – спокійно спитала Ольга.

-До тебе приїхати? Або краще давай ти до мене. Я таку запіканку приготувала, смакота.

Її спокій легко пояснювався тим, що подібні дзвінки від Лізи лунали приблизно раз на тиждень. Рівно стільки, скільки Микиті дзвонила колишня. Жанна.

Ліза приїхала через півгодини. Взяла таксі, щоб вийшло швидше. Але ввечері у місті затори.

Від запіканки з чаєм вона відмовилася, з порога почала скаржитися на Микиту. Звинувачувати його у зраді.

-Ти тільки чула б, як він з нею розмовляє, – плакала Ліза.

-Може, вам із Денисом? Може це…

-Лізо, та він батько. Його теж можна зрозуміти, переживає за свою дитину. Хлопчику всього три роки, сам він батькові навряд чи зможе зрозуміло пояснити, що йому потрібно.

-У такі хвилини, коли вони воркують із Жанною по телефону, я почуваюся зайвою, розумієш? Начебто Микита живе подвійним життям: одним зі мною, іншим – з колишньою і Денисом.

-Радуйся, що він нічого від тебе не приховує. Розмовляє з нею у твоїй присутності. Значить, жодних секретів від тебе він не має. І взагалі, якби він її любив, до тебе не пішов би.

-А сьогодні з дому пішов, – згадавши колишню образу, Ліза заплакала ще дужче.

-Нічого, погуляє, охолоне і повернеться.

У Ольги закінчувалися всі аргументи, але подруга не заспокоювалася.

-Мабуть, до неї пішов, – лунало крізь сльози. – Нехай там і лишається, додому не повертається.

Ользі ледь вдалося заспокоїти подругу. Вона зробила їй свіжого солодкого чаю, згодувала половину запіканки і запропонувала залишитись на ніч.

-А що! Залишуся. Повернеться, а мене нема. Знатиме тоді!

Але все вийшло з точністю до навпаки. Ліза поверталася додому вранці в передчутті застати переживаючого через її відсутність чоловіка, і з подивом виявила, що Микити вдома немає. Здається, він ще й не повертався…

Година пішла на те, щоб знову зателефонувати Ользі і поскаржитися на чоловіка. Ще година, щоб піти в душ і зібратися на роботу. Напевно, Микита зараз теж збирається на свою. Вирішив їхати одразу від колишньої, не заходячи додому.

Вона вже взувалась у коридорі, як раптом помітила на полиці його телефон і ключі. Так поспішав учора увечері, що забув свій мобільник. Але Микита не зможе довго без нього обходитися. Він йому по роботі завжди потрібний. А зараз зовсім розрядився, і господареві до нього ніякої справи немає.

На душі стало неспокійно.

Ліза поставила телефон на зарядку і зателефонувала Жанні, відкинувши всю гордість і неприязнь.

Виявилося, що та з колишнім чоловіком давно не бачилася.

Ліза почала швидко набираючи номери друзів та співробітників Микити. Ніхто його не бачив ні вчора ввечері, ні сьогодні вранці.

Ліза не знала, що й думати.

Довелося розширити пошуки, обдзвонюючи всі поспіль установи міста.

В одну з лікарень пізно ввечері привезли молодого чоловік. За описом дуже нагадував її Микиту…

Ліза помчала за вказаною адресою.

Микита спав, до палати її до нього не пустили. Але через дверне віконце вона його впізнала.

Виявляється він переходив дорогу на переході і тут раптом вискочила машина… Водій поїхав.

Три дні чоловік спав. І всі три дні Ліза не відходила від дверей палати.

Вона дала собі обіцянку: якщо чоловік одужає, більше жодного разу не скаже і слова про його колишню. Сама купуватиме подарунки та гостинці для Дениса. І обов’язково попросить пробачення за свої сварки та ревнощі. Ревнощі, що стала причиною всіх негараздів.

Вона задрімала, коли її тихо торкнулася за плече медсестра.

-Ваш чоловік прокинувся, можете зайти ненадовго.

Ліза метнулася до дверей, бурмотячи на ходу:

-Господи, дякую! Я все пам’ятаю, обіцяю, ніколи більше жодного докору!

Побувши трохи з чоловіком, вона вийшла з палати і набрала номер Жанни.

Нехай теж приїде. І Дениса привезе. Микита буде радий…

КІНЕЦЬ.