Валерій не був ревнивим чоловіком. Швидше навпаки, він повністю довіряв своїй Лізочці. Подружжя жило разом майже п’ять років і за цей час вони жодного разу серйозно не посварилися – у сім’ї панувало повне розуміння, на заздрість усім друзям.

-Ти не проти, якщо я сьогодні сходжу до Наталки ввечері? – Ліза благаюче глянула на чоловіка. – Ми з нею так давно не бачилися.

-Звичайно… – кивнув Валерій. – Гарно вам посидіти.

Щойно двері за дружиною зачинилися, Валерій одразу ж сів за свій компʼютер. Дружина не дуже любила, коли він починав грати в ігри, а йому так хотілося відволіктися у віртуальному світі від нудних однакових буднів.

-Привіт друже. Їду до тебе, – пролунав у слухавці голос Дениса, нерозлучного друга Валерія. – Якщо ти не проти – посидимо трохи. Мене на роботі підвищили, відзначимо.

Хлопець із жалем подивився на екран, але одразу взяв себе в руки.

-Приходь, звісно. Щастить же тобі, підвищили! Молодець. Лізи немає вдома, тож посидимо без проблем.

-Та я тому й дзвоню, що твоєї немає. Щойно он її бачив тут неподалік роботи… Коротше, скоро буду.

Валерій застиг від здивування. Мабуть, Денис щось переплутав. Ну як він міг її бачити біля своєї роботи, якщо вона пішла до Наталки. А та живе зовсім не там.

Чоловік не розумів, що відбувається.

-Треба буде розпитати його як слід, – подумав Валерій і неохоче підвівся зі зручного крісла.

До приходу товариша непогано було б поставити на стіл бодай тарілку з бутербродами.

-Привіт! Дивлюся, чекаєш, – Денис, увійшовши, глянув на стіл й одразу ж поставив пакет з пінним.

-Чекаю, а як же ж, – поплескав товариша по плечу Валерій. – Ти мені ось що скажи, ти що, дійсно Лізу бачив у центрі? Мені здається, то не вона була, у подруги вона.

-Бачив, бачив, – кивнув Денис. – Я що, Лізу ніколи не бачив, щоб не впізнати? З ювелірки вийшла вона з пакетом і в машину сіла. Ти їй що, подарунок зробив якийсь? Задоволена йшла. Ніби, думаю, не працюєш зараз, а дружині подарунки робиш.

-Ееее… Ні, – оторопіло промимрив Валерій. Десь усередині заворушилося незнайоме досі почуття. – А що це за машина?

-Та я не дивився особливо, – відповів Денис.

Валерій задумливо сьорбнув пінне. Невже в дружини хтось з’явився, і замість посиденьок у подруги, вона зараз десь з якимось гарним незнайомцем? Картинка була настільки яскравою, що хлопець навіть похитав головою.

Денис здивовано глянув на друга. Зазвичай, той не виглядав таким стурбованим.

-Зараз, постривай, я дзвінок один зроблю… – Валерій дістав з кишені телефон. – Алло, привіт, Лізо… Я чого дзвоню… А де у нас склянки великі? Бо Денис прийшов, а я знайти не можу. Зрозуміло… А ти зараз де, я щось Наталку не чую. О, Наталко, привіт! Та ні, нічого. Тобі від Дениса привіт…

-Ну що? – не витримав Денис, тільки-но Валерій поклав слухавку.

-Та нормально все, вона в Наталки. Слухавку їй дала, щоб зі мною привітатись. Впізнав ти, кажеш, її…

…Того вечора Ліза прийшла додому аж за північ, коли Денис уже пішов.

-Як посиділи? – запитав її Валерій.

-Та чудово, – поцілувала чоловіка дівчина. – Побалакали гарненько, потім обновки її приміряли. Вона мене ще в клуб кликала, але я без тебе не пішла…

Валерій посміхнувся. Йому навіть стало соромно, що він подумав про Лізу щось погане. Ну, подумаєш, посиділи з подругою. А Денис уже понавигадував собі.

Вранці сніданок завжди готував Валерій. Вся справа в тому, що дружина дуже втомлювалася на роботі, а Валерій поки що шукав роботу, і тому в нього було набагато більше вільного часу. Йому приносило задоволення готувати вранці для своєї коханої. Поки Ліза спала, він швидко посмажив яєчню і зварив каву. Залишилося тільки подати все це дружині в ліжко.

-Лізонько, прокидайся, – весело відчинив двері у спальню Валерій.

Дружина вже прокинулася і сиділа на ліжку.

-Сніданок! Дякую, коханий… – усміхнулася Ліза. – Став сюди тацю. Аромат чарівний – ти готуєш найкращі сніданки на світі. Ще б на роботу влаштувався – ціни б тобі не було.

Валерій невдоволено стиснув губи. Знову вона починає про цю роботу. Подумаєш, півроку мужик сидить удома – грошей на все вистачає. Тим більше, що він не просто сидить, а шукає.

-Ну ти що, знову? Нормально ж живемо, житло своє… – почав Валерій і тут він глянув на шию дружини.

На ній красувався невеликий червоний кулон у формі серця. Ліза зовсім точно не мала такої прикраси до вчорашнього вечора.

-Ах, нормально? Мама постійно питає, коли Валерій перестане сидіти на моїх грошах. Квартира, до речі, записана на неї. Дякую тобі за сніданок, але… Якщо так і далі продовжуватиметься, то ми просто розлучимося. Я зараз говорю абсолютно серйозно.

Валерій насупився і повернувся на кухню. Виходить, це правда, у дружини з’явився кавалер, який дарує подарунки! Валерій, на свій сором, вже давно нічого не дарував Лізі. Навіть на день народження три місяці тому подарував їй букет із ромашок, зірваних у парку.

-Головне – увага, а не гроші, – говорив він тоді, наче не помічаючи сумні очі дружини.

Звичайно, тоді вона сказала, що рада будь-якому букету, і подарунки їй зовсім не потрібні. Але насправді все було просто – Валерій абсолютно не мав грошей, а Ліза мудро не стала нічого говорити.

Треба було щось терміново вирішувати. Раз Ліза нічого не говорить, значить з цим залицяльником у них все не так далеко зайшло. Можливо, є шанс налагодити стосунки.

Щойно дружина вийшла за поріг, Валерій терміново кинувся до комп’ютера. По-перше, йому було дуже цікаво дізнатися вартість цього кулона. Пошук швидко закінчився успіхом. Біля Денисової роботи був лише один ювелірний магазин.

-Скільки?! – від подиву Валерій аж присвиснув. – Оце так.

Прикраса виявилася не з дешевих. Кавалер Лізи міг дозволити собі спустити кругленьку суму на подарунок жінці…

Далі потрібно було терміново шукати роботу. Не перебирати оголошення, як він це зазвичай робив, вишукуючи ті, в яких запити роботодавця не збігалися з його якостями.

-Виходить, Наталка теж все знає, чи що? Напевно, вона їх і познайомила.., – крутилися неприємні думки в голові Валерія.

-Ех… Ось так… Його дружина ще дуже приваблива жінка і може подобатися чоловікам.

А він думав, що одруженням прив’язав її до себе назавжди. Тільки зараз Валерій повністю усвідомив, як не хоче втрачати дружину. Переїжджати до мами у разі розлучення хотілося ще менше.

Удача усміхнулася йому і через кілька годин пошуків, Валерій вже набирав номер телефону потенційного роботодавця.

-Сьогодні на співбесіду? Так, можу… Диплом візьму, ага.

Валерій внутрішньо тріумфував. Насправді роботу вдалося знайти навіть швидше, ніж він думав. Потрібно було просто підійти до справи серйозно.

…Увечері Валерій вирішив приготувати курку в рукаві. Яка не яка, а святкова вечеря. Чекаючи Лізу з роботи, він виглядав у вікно кожні п’ять хвилин. Невже додому її теж привезе кавалер? Але ні, з роботи Ліза поверталася, як завжди, пішки.

-Привіт, – усміхнулася дружина, щойно зайшовши додому.

І одразу поцілувала Валерія в щоку.

-Так смачно пахне…

-Так, святкова вечеря, – задоволено кивнув Валерій.

-Святкова?

-Ага, я завтра виходжу на роботу.

Від подиву Ліза аж присіла на табурет.

-Прямо завтра? Серйозно? Ти не жартуєш?

-Які жарти! У фірму із виробництва склопакетів. Ну, роздягайся, зараз розповім усе…

…Пройшов тиждень. Валерій справді влаштувався на хорошу роботу з нормальною зарплатою. Він з великим завзяттям приступив до праці, зрозумівши, що сидіння вдома йому набридло.

А тут різноманітність. І нові знайомства. Загалом Валерій був дуже задоволений собою…
-Мамо, привіт. Одним словом, спрацювало, – радісно сказала Ліза. – Одним махом – дві справи. По-перше, премію свою прилаштувала – адже я давно хотіла купити собі цей кулон, та все думала, що на домашнє господарство гроші потрібніші.

А по-друге, Валерій, схоже, справді подумав, що в мене хтось є.

Ще Дениска якраз підвернувся, коли я в таксі сідала.

Загалом нічого не питає, на роботу ходить. Ревнує, порошинки здуває… Медовий місяць просто.

Один кулон, а скільки плюсів…

КІНЕЦЬ.