Андрій сидів в гостях у свого друга дитинства Віктора і нишком спостерігав за його дружиною.

Струнка, світловолоса, з великими блакитними очима та миловидною посмішкою. Привітна, гостинна, Марія спритно накривала на стіл. Їжа була смачна, а атмосфера тепла та затишна.

Кілька років Андрій жив в іншому місті, навчався, будував кар’єру, заробляв гроші. Стосунки з дівчатами були недовгими, про сім’ю він навіть не думав. А тут він дивився на дружину Віктора і розумів, що сім’я – це затишок, турбота, справжнє кохання.

-Пощастило Віктору з дружиною – хороша така, мила, добра. Мені б таку дружину, – думав Андрій, дивлячись на Марію.

Вперше за кілька років Андрію було так добре і спокійно, що йти від них зовсім не хотілося.

Але вічно в гостях не будеш і, прийшовши додому, Андрій відчув таку нестерпну тугу, що стало йому прикро: чому у цього непоказного Віктора все гаразд, а він, Андрій, і зовнішністю вийшов і язик підвішений, а з жінками зовсім не щастить.

Андрій часто почав ходити у гості до Віктора. Гостинні друзі з радістю його вітали, частували. А потім Андрій зрозумів, що ходить до свого друга тільки через його дружину… В яку він закохався. Він навіть став ревнувати її до її ж чоловіка. А ще він щиро вважав, що Віктор не вартий своєї дружини.

Якось Марія смажила на кухні кабачки, як раптом у двері подзвонили. Чоловік був на роботі і вона була сама.

Жінка відкрила двері. На порозі стояв Андрій.

-Ой, Андрію! – здивувалась Марія. – А Віктора нема вдома. Що це ти сьогодні без попередження!

-А я не до Віктора, – раптом сказав Андрій. – Я маю тобі дещо сказати.

Він чесно сказав їй про свої почуття і додав:

-Марійко, ти найкраща у світі дівчина, ти гідна кращого. Віктор не зможе тобі дати того, що я. Я все для тебе зроблю, я тебе такою любов’ю огорну, що ти жодної хвилини сумувати не будеш. Ти в розкоші купатимешся! Все що захочеш – все зроблю!

Марії аж присіла від здивування.

-Я Віктора люблю, для мене він – найкращий. А тобі має бути соромно, Віктор до тебе як до друга ставиться, довіряє тобі, а ти… Я й не думала, що ти можеш свої такі бажання поставити вище за дружбу. Нам варто закінчити спілкування, не приходь більше до нас, – заявила вона.

Андрій пішов не тільки засмучений, а й ображений її відмовою. Він ще більше сердився на Віктора і ще більше хотів бачити своєю дружиною Марію. І Андрій вирішив внести розбрат у їхню родину. Він сподівався, що вони розійдуться, і тоді Марія подивиться на нього іншими очима. А Вікторові так і треба, він не вартий такої дружини.

Кілька днів Андрій не з’являвся, а потім зателефонував Вікторові і запропонував зустрітися десь у кафе. Коли під час зустрічі Віктор поцікавився, чому він не хоче прийти до них у гості, Андрій із сумом сказав:

-Послухай, Вікторе, ти мені друг і я не знаю тепер що робити.

Я нещодавно заходив до тебе, але тебе не було вдома… Коротше кажучи, Марійка в тебе нечесна жінка… Я не хотів тобі говорити, але ти мені друг, не можу мовчати. Я сам бачив, як із квартири виходив інший мужик, а Марійка мало не в нічній сорочці проводжала його, цілувала…

Побачила мене, одразу почервоніла.

А потім запропонувала мені все що захочу, аби я тобі не розповідав. Я, звичайно, нічого й не просив, я ж твій друг. І мовчати я не можу, яким я після цього буду другом…

Віктор аж почервонів. В очах стояли сльози. Він не вірив своїм вухам.

-Такого не може бути, – важко прошепотів Віктор.

-Я теж такого від Марійки не чекав такого, – сказав Андрій. – Я завжди радів за тебе, вважав, що тобі пощастило з дружиною. А тут таке. Брате, мені так важко, як і тобі. Вся моя віра в жіночу любов і відданість зникла вмить.

-От же ж! Тепер я розумію, чому вона просила, щоб я менше з тобою спілкувався. Переживала, що ти мені все розкажеш, – крізь зуби сказав Віктор.

Вони сиділи до ранку. Андрій все вдавав, що щиро співчуває другові. Радив не брати телефон, коли дзвонила Марія, ще більше налаштовуючи його проти дружини.

Вранці Віктор прийшов додому веселий і сповнений рішучості розлучитися. Він влаштував сварку, а коли Марія почала виправдовуватися, виставив її з дому. У чому була…

Марія повернулася до батьків. В голові ніяк не вкладалося, як з добродушного і люблячого Віктор став таким. Але коли через день на порозі з’явився усміхнений Андрій, вона все зрозуміла.

-Це ж твоїх рук діло! – докірливо сказала йому Марія, не пускаючи в квартиру. – Скільки ж у тобі підлості! Ми тебе приймали з відкритою душею, а ти отак з нашою сім’єю! Ти життя нам зіпсував!

-Моя пропозиція в силі, – не відповідаючи на її закиди, сказав Андрій. – Виходь за мене заміж. Навіщо тобі такий чоловік, як Віктор, який повівся на таку нісенітницю про свою дружину?

-Не тобі вирішувати, хто мені потрібний! – з гіркотою відповіла Марія. – Хай краще такий, аніж такий, як ти!

Марія зачинила двері перед Андрієм і знову заплакала. Її життя було зіпсоване…

Через тиждень на порозі стояв уже Віктор. Він дуже каявся у всьому, благав повернутися і просив усе почати з чистого аркуша. Він не міг без неї жити, все в житті втратило сенс. Але Марія йому сказала:

-Ти не повірив мені, а повірив своєму другові. Але навіть не це найгірше, що ти зробив, а те, що виставив мене з дому, в чому була. Я ніколи більше не зможу довіряти тобі. І пробачити тебе теж не зможу…

Розлучення таки відбулося. Кожен залишився з образою один на одного.

А всього ж потрібно було просто не впускати в своє життя таких Андріїв…

КІНЕЦЬ.