Я з дитинства людина така, що навіть своєму заклятому ворогові у скрутну хвилину можу доnомогти. Ну, а свекруха я такої ніколи не рахувала. Попри всі стереотипи, моя свекруха чудова жінка, дуже приємна і добра.

І ось зовсім недавно сталося нещастя: вона дуже захво ріла, лягла на невизначений термін, а в лікарні місць не було.

Ось і я, не порадившись із чоловіком, забрала її до себе додому, де за нею могли доглядати я та чоловік. Я думала, що чоловік буде тільки радий, що я так добре ставлюся до його мами, ось тільки всю дороrу додому свекруха була якось пригніченою , ніби хотіла спитати щось, але не могла набратися сміливості.

Ось ми доїхали, я доnомогла їй дійти до нашого будинку, застелила їй на м’якому ліжку, а сама пішла варити їй суп. Я лише хотіла зробити приємно і свекрусі, і чоловікові, ось тільки коли додому повернувся сам чоловік, все пішло трохи не за планом.

Побачивши свекруху, на ліжку, він запитав, що «ця паразитка» робить у нас вдома, і збирався її вигнати, я лише ледве змогла його зупинити, але якби не я, чоловік і справді збирався вигнати рідну, ще й хво ру матір з власного будинку. Ми з ним ще одружені, але цей його попуток мене дуже розчарував.