Мій перший чоловік, Андрій, дуже любив мотоцикли та швидкість. Це вбило його. Тоді доньці було лише два роки. Ми залишилися без тата і нам стало тяжко. Тоді я була у декреті, а жили ми в іпотечній квартирі, за яку треба було платити. Батьків у чоловіка не було, а мої грошей не мали, щоб допомогти. До нас на допомогу прийшов друг чоловіка, Денис.

Він допоміг нам із грошима, також намагався замінити доньці батька. Він дарував їй подарунки, гуляв із нею. Через деякий час ми теж зблизилися, а за рік я вийшла за нього заміж. Багато хто засудив мій вчинок, мовляв, так швидко забула чоловіка. Ні, я його не могла б забути, сильно любила його, ще й дочка була копією батька.

Просто треба було продовжити жити, саме це я і зробила. Батьки Дениса не були раді, що він має дружину з «причепом». Тому я не була рада, що ми житимемо з ними. Денис запропонував здати мою квартиру та переїхати до його батьків.

У них великий будинок та ділянка. Не знаю, про що я думала, але погодилася. Свекруха почала командувати мною, ходила із незадоволеним обличчям. Вона також дуже недолюблювала доньку. А я старалася, як могла, з ранку до вечора займалася городом. Якось я почула розмову свекрухи із сином: — Ти що пораєшся з цим дівчиськом? Та й гроші витрачаєш на неї. Вона не твоя дочка і не стане нею. Краще зробіть спільну дитину.

Я, звичайно, засмутилася, але вирішила приховати той факт, що все почула. Незабаром я завагітніла та народила сина. Свекруха та чоловік не відходили від нього, а дочку мою ігнорували. Я не витримала вже тоді, коли дочка наблизилася до брата, а свекруха відштовнула її. Дочка впала та поранилася. Тоді я висловила все, згадала всі свої образи. Після цього свекруха навіть почала нормально ставитися до моєї доньки.

Але незабаром ще щось трапилося. Зателефонували мені зі школи, сказали, що донька на фізкультурі впала та пошкодила ногу. Потрібно піти до неї у лікарню. Я побігла до чоловіка, у нього цього дня був вихідний, розповіла все і сказала, щоб збирався їхати до лікарні. — А я тут причому?

Вона твоя дочка, сама розбирайся. Я що, витрачатиму на неї свій вихідний? І так я втомилася від неї. Нехай лежить у лікарні кілька днів, хоч відпочинемо.

Я за пару хвилин зібралася, зібрала речі сина і пішла. Нічого серйозного з донькою не було, забрала її та поїхали до моїх батьків. Зателефонувала наймачам своєї квартири, попросила звільнити її, як тільки зможуть. Чоловік зателефонував лише пізно ввечері, дізнатися, «де я вештаюся з сином?»

Я йому відповіла, що подаю на розлучення і нехай забуде про сина. Дочку та сина я люблю однаково. Краще залишуся одна, ніж з таким чоловіком.

КІНЕЦЬ.