Пішов п’ятий рік, як я стала дружиною (самій важко повірити у те, як швидко пролетів час). Всі ці дні я намагалась бути хорошою дружиною та невісткою, доглядала за домом, смачно готувала, ходила на роботу.

Нам ще пощастило, що у мене була своя простора двокімнатна квартира до шлюбу, яка дісталась мені у спадок від тата, і зараз ми у ній живемо. Окрім цього, у мене є ще однокімнатна квартира, яка дісталась від бабусі, та ми здаємо її в оренду, щоб мати додатковий дохід.

Три роки тому батьки чоловіка вийшли на пенсію, підробляти вони особливо не могли, здоров’я вже не те, тому ми з чоловіком прийняли рішення допомагати їм. Ми оплачували всі комунальні рахунки, купували ліки та продукти, а пенсію вони витрачали, як їм хочеться. Окрім цього, інколи ми ще просто давали їм гроші, щоб вони купували, що їм потрібно.

Ми з чоловіком спокійно та щасливо жили, й у нас була лише одна причина для сварок – чоловік не хотів дитину. Скільки ми з ним про це не говорили, він не міг нормально пояснити, у чому причина, а потім він випадково проговорився.

– Ну, навіщо мені ще одна дитина?

Після його відповіді я на мить застигнула, а тоді запитала: «А де ця дитина? З ким вона живе? Чому ми з нею ще не бачилися?»

Він розповів мені, що Артем, його син, живе з мамою, йому всього 6 років, він та батьки допомагають у вихованні, сплачують аліменти, до себе його беруть на вихідні. Я запитала, чому ж він не з нею, а зі мною, то він лише відповів, що мене більше любив та й у мене квартира у місті, а вона сама з села, на нього там нічого не чекало.

Чоловік подумав, що його «сповідь» ніяк мене не образила і продовжив говорити, що потрібно буде ще пару років почекати, щоб нову дитину зробити, адже зараз і на цю вже дуже багато коштів, двох він не потягне.

– Думаю сенсу чекати немає, збирай речі й повертайся до свого сина, – відповіла я.

Чоловік не на жарт розлютувався і розповів мені ще одну «правду», що його батьки рік тому продали братову садибу і тепер мають грошей до кінця життя, а я, як дурненька, продовжувала їм допомагати!

Чоловік повернувся додому, зараз продовжує дзвонити, писати, просить пробачення, говорить, що кохає лише мене, і я вже готова здатися, дуже люблю його. Колись, 5 років тому, він обрав саме мене, значить, кохав? Чи це лише мені у це хочеться вірити, щоб знайти йому виправдання?

Джерело