Колись давно, по молодості, я закохалася в хлопця. Звали його Єгор. Мені було шістнадцять всього, а йому вже цілих двадцять чотири. Я тоді була більш ніж впевнена, що це саме той чоловік, з яким я хочу пов’язати своє майбутнє життя.

Свого вісімнадцятиліття я чекала, певно, як манни небесної. Чому? Тому що знала, що Єгор зробить мені пропозицію, як тільки я стану повнолітньою.

Ми чесно та добросовісно чекали цієї чарівної дати. І ось, коли заповітне свято прийшло, вітаючи мене з вісімнадцятим днем народженням, Єгор став на одне коліно та зробив мені пропозицію руки та серця. Каблучка була дуже красивою. Вона прямо була чарівною. Звісно ж, ніяких чар на ній не було, але я наче казкову прикрасу носила на своїй руці. Світ став відчуватися по-іншому. Бо ж я тепер була заручена, була нареченою.

Ми вирішили влаштувати весілля через сім місяців. Якраз я тоді мала закінчити коледж, вступити до інституту і спокійно б могли б відгуляти весілля.

Я була щаслива і наче літала на крилах кохання. Одногрупниці та подруги помітили, як сяю я та переливається щастям мої очі. Проте щастя довго не тривало.

Виявилося, що коханий мій – знатний ревнивець. Так ще й який. Його сцени незрозумілої рівності, які з’явилися після пропозиції, мене просто вражали. Чесно, я навіть стала його побоюватися.

А загострення його ревнощів сталося тоді, коли я подала документи на вступ до інституту. Просто в коледжі я потрапила в суто жіночу групу. А тут новий заклад, нові знайомства та нові люди. І він став уявляти всякого.

Я не знала, як це все витримати. Але і не могла залишити все. Занадто сильно звикла до нього і все ж таки кохала.

Вже доходило діло до весілля. Ми продовжували сваритися. Єгор намагався вбити мені в голову, що місце моє на кухні, я маю лише глядіти та виховувати дітей і займатися побутом. Так, він хотів, щоб я не вступала до інституту.

Це довго продовжувалося, і я зрозуміла, що це не нормально. Я хочу займатися тим, що вивчаю. Я хочу розвиватися і рухатися вперед, а не з дітьми і ганчірками сидіти. Тим більше його поведінка ставала все більш неадекватною. Єгор навіть намагався на мене руку підіймати, коли я в черговий раз почала відстоювати свою позицію і свої погляди на життя. Але біля мене були ножі помиті, бо ми стояли на кухні, тому він не ризикнув, щоб я часом в шоці не стала ножем захищатися.

За тиждень до весілля я вирішила, що не хочу пов’язувати своє життя з такою людиною. Він не той. Не поважає. Сприймає за власність, ніби я якась річ. Не підтримує. Принижує. Примушує. Я хочу жити щасливо. Тому я кинула його. Важко було з ним розійтися. Єгор довго мене переслідував, погрожував, караулив під під’їздом і так далі.

Але я рада, що таки розійшлася з ним. Тепер я будую свою кар’єру, роблю все, що тільки забажаю, і я щаслива. Тому любі дівчата, дорогі жінки! Найголовніше, що є в житті кожної людини – ви самі. Бо ви – це ви. І в себе ви одні. Тому не примушуйте себе виходити за тих, хто поводить себе так, як мій колишній наречений. Тікайте від таких. І обходьте сотою дорогою.

Джерело