Я не позбавлятиму життя цієї дитини – кричала моя коханка.

І на перший погляд історія до болю знайома та банальна. Але при надії була не вона, а моя жінка.

Наші з Юлею стосунки зжили себе, ми однозначно давно не прибавлювали один одного, не хотіли бути разом, жили за інерцією.

Я завів коханку, спочатку думав для розваги, а потім вляпався. Моя жінка людина з дуже правильної сім’ї, та і сама Юля завжди мені здавалася дуже розсудливию жінкою, якоюсь не те, щоб святою, просто надто благородною.

А от коханка- справа інша, вона любила і поскандалити, і поплакати, і цирк влаштувати з биттям посуду. Тому коли моя жінка дізналася про існування в мене коханки Тані, я відразу на Таню і подумав.

Нам всім треба був час, аби переварити те, що сталося. Таня з самого початку знала, що я одружений, дітей в нас з жінкою не було.

Вже тоді, коли жінка дізналася про мої зради сказала, що чекає на дитину. Я думав це жіночі хитрощі, щоб мене втримати, але все виявилося набагато заплутанішим.

Нечасті наші спільні ночі з дружиною без зайвої пристрасті, так, для здоров’я, не давали мені надію на поповнення в сім’ї, тому про безпечний інтим я не думав.

А коли дізнався про довгоочікувану дитину, зрозумів, що не хочу її. Юля плакала і не знала що робити, я кричав на неї, аби робила переривання, а Таня, моя нова любов сказала, що якщо Юля позбудеться дитини, то це буде через неї, через Таню.

На якийсь час я зник з їхнього життя, щоб розібратися, в місті мене не було всього тиждень, а по приїзду, мене не впустила до себе ні одна, ні інша.

Одна хотіла зберегти сім’ю, інша готова була прийняти мене з усіма проблемами, а тут щось змінилося. Я не розумію жіночої логіки, як за тиждень можна передумати чи розлюбити? І що робити тепер мені?