Оля поверталася додому із магазину. У неї були важкі сумки і тому вона зупинилася, щоб трохи перепочити. Її син Андрій мав її зустріти, але не прийшов. Напевно, знову пішов на рибалку із друзями. – Прийде додому, покажу йому! — Подумала про себе Оля. А їй багато треба було зробити сьогодні, Їй треба було забратися у дворі, приготувати щось на вечерю та речі випрати.

Вона вже займалася приготуванням, коли у двір приїхала машина. Це були син їхньої сусідки Валентини Іванівни Сергій та його дружина Аліна. Вони жили у місті, у них була квартира. Оля дивилася на Аліну і заздрила їй.

Адже вона завжди була з ідеальною зачіскою, макіяжем. А в неї зовсім часу не вистачає на такі речі. Задумавшись про це, вона не помітила, що тісто втекло. Вона швидко збігала до плити. Оля поралася на кухні і почула гавкіт собаки. Коли вона вийшла на подвір’я, то побачила Аліну, у якої з носа йшла kров. Оля швидко привела її додому, повела у ванну, щоб та помилася. Потім дала води та посадила на крісло.

Оля не ставила жодних запитань. Чи не її справа. Думала захоче – сама розповість. Аліна сиділа, приходила до тями. — Вибач, що так налетіла до тебе. Просто не було до кого більше піти. — Не хвилюйся, Аліна все нормально. Вони трохи помовчали. — А чому не питаєш хто це зробив? — Ну, ну моє діло, — простягла Оля. – Це був Сергій. Має напружену роботу.

Іноді напивається та б’є. Навіть бувало таке, що з дому виходити не могла. — А що не розлучаєшся? — Не можу. Не можу я інакше жити. Звикла до комфорту. Я вже відвикла від готування, прання та решти. Та й до того ж, він не так часто так поводиться. Він добрий, просто, коли напивається, починається.

Після недовгої паузи Аліна запитала: — Не засуджуєш мене? — Ні, любе, це твоє життя. — Ну так. Гаразд, піду я. Сергій уже заснув, мабуть. Аліна пішла, а Оля все думала, чи варте таке розкішне життя. І відповіла самій собі: – Однозначно ні. Кожному своє!

КІНЕЦЬ.