Незабаром я стану мамою втретє. Мій чоловік працює у дві зміни, але rрошей у нашій родині все одно не вистачає. Придбати власне житло ми не можемо дозволити собі зараз. У нас і з їжею проблеми. Однак ніхто не хоче простягнути руку допомоги нашій родині. Мої батьки живі та здорові.

Вони отримують пристойну пенсію та живуть у великій, трикімнатній квартирі. Коли у нас наро дилося перше дитя, я м’яко натякала, що онукам треба допомагати, але батьки зовсім не розуміли моїх натяків. Чи тільки вдавали?

У всякому разі, вони тільки відвідували нас кілька разів на місяць, годину чи дві грали з онуками, а потім йшли у своїх справах. Кажуть, що мають своє життя. Їм шістдесят років, а вони вирішили зайнятися йогою, ще у секції для пенсіонерів ходять. Мені прикро, що про мене ніхто не думає.

Багатьом моїм подругам батьки активно з дітьми допомагають. У моєї подруги Тані взагалі мати замінює няню, тож вона може ходити на роботу. Про свекруху я взагалі мовчу. Це окрема історія. Вона лише свою доньку любить.

Її дочка в розл ученні наро дила від чоловіка дитину, а він потім пішов до іншої. Не дивно, адже вона та ще сте рва. Її розпестила мати, тому з жодним мужиком мови спільної знайти не може. А тепер ще зі свекрухою за її рахунок живе. Внучку від дочки свекруха любить, а дітей сина навіть не відвідує.

Чому все так несправедливо? Я відкрито зараз прошу батьків поступитися нам квартирою і перебратися до села, де в них гарний будиночок, але вони не хочуть. Кажуть, що там умови погані, туалет у дворі та й немає театрів, йоги та секцій. Мені здається, що вони просто егоїсти.

КІНЕЦЬ.