Рік тому в моєму житті трапився такий цікавий інцидент, після якого я до сих пір не можу знайти свою половинку. У мене і до цього були nроблеми з особистим життям… я ні з однією дівчиною довго не затримувався. Рік тому я познайомився випадково з Анею.

Ми почали спілкуватися, а незабаром і зустрічатися, як пара. Чи любив я її? Ні, це скоріше був комфорт, ніж любов… Загалом, одного разу ми з нею зібралися в ресторан.

Біля входу до нас підійшов хлопчик років 9-10. Він був одягнений в старий одяг, від нього доносився неприємний аромат… Хлопчик попросив у нас rрошей, ну, а я дістав гаманець і віддав йому rрошей на їжу. Після цього ми з Анею йшли тихо. Вона, завзята бовтанка, жодного слова по дорозі в ресторан не впустила.

Вже сидячи за нашим столиком, я запитав, що з нею сталося. Аня відповіла, що вона на дух не переносить бідних. Моя цаца, бачте, вважає, що всі наро джені з однаковими можливостями і зобов’язані самі піклуватися про своє життя.

Я нічого не сказав, але, думаю, ви розумієте, що я подумав. Аня ніколи ні в чому не потребувала, адже наро дилася вона в багатій родині, а я, дитя незаможної сім’ї, відмінно розумів того хлопця….

Коли офіціант приніс рахунок, я попросив скласти нам окремі рахунки, адже «кожен сам повинен заробляти на своє життя», як то кажуть. Після цього побачення Аня всюди додала мене в чорний список. Ну, так-то я і не тягнувся до неї після її слів…

КІНЕЦЬ.