З вікон нашого офісу відкривався вид на вулицю, де розташувалися безліч бутиків і магазинів. Під час обідньої перерви я вже тиждень щодня бачила біля магазину квітів хлопчика. Він стояв там хвилин п’ятнадцять і дивився на квіти. За кілька тижнів я встигла звикнути до його білявої головки.

Одягнений був хлопчик досить бідно. Було видно по ньому, що він з малозабезпеченої сім’ї. Мені було дуже цікаво: «Чому квіти його зацікавили?» Одного разу мені пощастило зустріти його на тому ж місці і після роботи. Я вийшла з офісу і зіткнулася з дитиною.

При ближчому розгляданні, він виявився дуже гарною дитиную. Я зупинилася поруч з ним і теж подивилася на квіти. Він підняв на мене погляд своїх великих блакитних очей. -Ти хочеш купити квіти? — спитала я. Хлопчик кивнув. А потім засунув руку в кишеню і дістав звідти кілька дрібних монет.

-Але мені не вистачає … Кінчики губ дитини сумно опустилися. -А навіщо тобі квіти? -Мамі подарувати. Вона дуже багато працює, щоб прогодувати мене і братика. Вона дуже втомлюється, мені хочеться її порадувати.

Я збираю гроші, але квіти дорогі. Було дивно почути такі слова від такого маленького хлопчика. На вигляд йому було не більше семи. Він міг збирати собі на шоколадку або іграшку. Видно ж, що він цього потребує, але він мріяв порадувати маму. -Вибери квіти, а я зараз прийду, добре?

Очі дитини здивовано розширилися. Я зайшла в найближчий магазин, купила продуктів, солодощів. Повернувшись, віддала пакети хлопчикові і купила йому букет хризантем. -Порадуй свою маму, а це тобі за те, що ти такий гарний хлопчик. Там цукерки. Хлопчик дуже зрадів і обійняв мене.

КІНЕЦЬ.