Андрій увійшов до хати, гучно закривши двері. Батько, начепивши окуляри, сидів біля столу і намагався поставити на місце стрілку, що впала, в настінному годиннику. Мама діставала з печі хліб.

– Чого двері ламаєш, синку? Вчасно прийшов. Зараз вечерятимемо. Марійка теж йде? – запитала мама.

– Ніхто не йде, мамо. Закінчилося моє сімейне життя, – раптом сказав Андрій.

– Господи. Що ти таке кажеш? – здивувалася мама.

– Ось це і кажу, мамо. Зраджує вона мені. Сам бачив, як вона цілувалася в машині з іншим. І з ким? Із цим Петром. Хотів підійти посваритися і сказати їй, щоб забула дорогу до мене до хати. Не встиг. У машині вони були, поїхали. Нехай іде до нього, якщо він кращий. Втомився я, мамо, від її обману.

Батько глянув на нього поверх окулярів. Підвівся, відклав на підвіконня годинник. Помив руки і, діставши з шафи біленьку, поставив на стіл.

– Ну що ж, синку, давай розповідай.

Андрій тоді тільки-но повернувся зі служби. Погуляв трохи і невдовзі вийшов на роботу на ферму у рідному селі. У вихідні ходив на танці, придивлявся до дівчат, але до жодної душа так і не лягла.

Настала зима. Повертаючись із сільради, примітив попереду жінку, що несла від колодязя два великі відра води. Ішла вона обережно, щоб не посковзнутися на слизькій дорозі. Наздогнавши її, Андрій взяв відра зі словами:

– Давай поможу. Чого такі величезні відра несеш, це ж важко?

– Дякую!

– А ти хто така? Чия будеш?

– Батьків своїх. Батька та матері.

– А чого така сердита?

Дівчина не відповіла, уперто пішла вперед.

– Давай відра, дійшла я вже.

– А от і не віддам, доки не скажеш, як звати.

– Ну, забирай тоді їх собі, якщо потрібні.

Залишивши його на дорозі з відрами, дівчина відчинила хвіртку і увійшла у двір.

– Глянь, яка горда.

Засміявшись, Андрій залишив відра біля хвіртки і пішов.

З цього дня він часто згадував її, кілька разів увечері повз будинок її проходив, але так і не зустрів.

У суботу вирушив із товаришами на танці. Озирнувся. Як знайти, якщо самі очі тільки бачив? Андрій був хлопець не з боязких.

– Піду шукати по очах.

Заграла повільна мелодія. Подався він до дівчат.

Дівчата почали хихикати, побачивши, що він їх розглядає.

– Ти випадково танці з музеєм не сплутав? – сказала одна з них.

– Та на таку вашу красу, як у музеї, можна милуватися нескінченно, – відповів їй хлопець.

Ось вона! Знайшов!

Андрій простяг руку.

– Прошу вас.

Дівчата почали шепотіти. Дівчина почервоніла, але помітивши, що всі дивляться на них, не стала відмовлятися і подала свою руку. Весь вечір він танцював лише з нею. Нарешті, і її ім’я дізнався. Після танців додому провів.

Навесні Андрій та Марія одружилися. Все було гаразд до недавнього часу. Марія дуже змінилася. Сумна ходить. Хоче чоловік обійняти, усувається. Сяде він поряд з нею, підводиться і йде. Звела його зовсім. І тут стало зрозуміло. Інший у неї з’явився.

– Всі жінки однакові, – похмуро сказав Андрій, осушивши склянку.

– Ти, того, облиш ці слова. Мама тут сидить, що дала тобі життя,— невдоволено промовив батько.

– Поговорити із дружиною намагався?

– Намагався. Відвертається і мовчить. Ось неначе я їй неприємний. Підійду, морщиться. Петро, мабуть, їй більш приємний.

– Синку, може, ти обізнався? Марія не така, – раптом сказала мама.

– Ні, мама, не обізнався. Ми разом з нею в місто їздили, там їй курточка сподобалася модненька, червоного кольору. Купив я їй, ні в кого в селі немає такої. А вона, виявляється, для іншого старалася.

Тут відчинилися двері і увійшла усміхнена Марійка.

– Добрий вечір. Ммм, смачно пахне.

Швиденько скинувши куртку, Марія помила руки під рукомийником і підійшла до столу.

– Мамо, я наллю собі супчика.

– Сідай, доню, поїш.

Поставивши тарілку із супом на стіл, Марія глянула на всіх і поцікавилася:

– А ви чого такі похмурі?

Подивившись на сина та дружину, батько спитав:

– Марія, де була сьогодні? Нарядна ти якась.

– Тату, зараз трохи поїм і все розповім.

За столом нависла тишина.

– Значить так, – Марія вирішила не випробовувати рідних очікуванням і сказала: – Мамо і тату, ви скоро станете дідусем і бабусею.

Батьки, відкривши рота, подивилися один на одного.

– Як це? Марію, та невже правда? Дочекалися таки.

Мама підійшла до невістки, обійняла її.

– Господи, щастя яке.

– Ну це хороша новина, – усміхнувся батько, скоса глянувши на сина.

– Я була на огляді, до району їздила з мамою разом. У неї там якісь справи були. Тільки приїхали. Ви не раді чи що? Андрію, ​​вибач мені, будь ласка, не хотіла тобі говорити, раптом помилка. Я підозрювала, але наперед говорити, не переконавшись, не стала.

– Бачиш, синку, ніколи не потрібно з поспіхом вирішувати якісь питання, особливо щодо сім’ї.

– Ви це про що зараз?

Батько підвівся, прибрав біленьку в шафу.

– На сьогодні досить. Тут, дочко, у нас були свої розмови.

Потім сів за стіл і посміхнувся.

– Молодці, діти. Втішили мене. Подаруйте нам онука, Віктором назвемо. Віктор Андрійович. Бач, як звучить. А коли народиться дівчинка, як надумаєте самі, так і назвемо.

Бачить батько, що місця син собі не знаходить, переживає.

– Марія, дочко. Куртка в тебе гарна. Мабуть, немає ні в кого в селі такої більше.

Марія допивала чай. Вона кивнула головою.

– Є. Соня з бухгалтерії, коли побачила на мені, розпитувала все, де я купила і за скільки. Поїхала за нею спеціально, але свого розміру не знайшла. Купила іншого фасону, але також червону.

Батько осудливо глянув на сина. Той видихнув і трохи охриплим голосом спитав:

– Це яка Соня? Висока така?

– Так, Андрію. Вона ще з Петром, твоїм однокласником, ходить. Восени одружитися збираються.

– Ну і чудово.

Мама погладила сина по плечу.

Додому вони йшли, не поспішаючи. Тримаючи чоловіка під руку, Марія у подробицях розповіла йому про свою поїздку на огляд. Вони вже доходили до будинку, коли, зупинившись, Марія подивилася на Андрія і винувато сказала:

– Коханий, пробач мені. Я знаю, що поводилася неправильно останнім часом стосовно тебе, але це через вагітність. На огляді мені сказала, що це нормально. Так що, любий, прошу, будь терпиміше.

– Марійка, перестань, кохана, все позаду. Ти мене сьогодні ощасливила цією новиною. Я готовий терпіти скільки завгодно.

Зізнатися дружині про свої підозри у зраді він не наважився.

Андрій схопив дружину на руки, трохи покружляв у дворі і обережно поставив на ганок. У їхній маленькій родині запанували мир та спокій. Як і в кожній родині, де живе кохання.

КІНЕЦЬ.