Шість років тому від мене п1шла дружина.

Спочатку мені було дуже важко, я порвав усі зв’язки з ріднею цієї зрадниці, та згодом зрозумів, що нічого уже не зміниш, люди вони непогані та спілкувався з ними на рівні знайомих.

Марина навіть не стала приховувати, що у неї ‘явився інший та холоднокровно заявила про те, що покидає мене.

Колишня дружина зовсім не цікавилась як у мене справи, я перестав про неї думати та ніколи про неї не розпитував.

Ми з колишнім тестем працювали у сусідніх будівлях та часто бачилися по дорозі на роботу.
Інколи Василь Петрович просив допомогти йому занести якісь важкі речі додому чи розібратися в його новому телефоні, адже до доньки за допомогою не звертався по причині того, що вона всю уваги приділяє своєму особистому життю.

Про Марину ми з колишнім тестем старалися не розмовляти. Та й Василь Петрович відчував себе ніяково, коли мова торкалася його доньки. Я вже назавжди викреслив Марину зі свого життя, дав собі час для того, щоб побути наодинці, навчитися жити з тим, що ми більше не разом. Час – найкращий лікар та мені згодом дійсно стало легше.

Я почав знаходити плюси в теперішньому стані речей. Нарешті почав харчуватися так, як подобається мені. Відкрив в собі кулінарний талант. Лягав та прокидався теж тоді, коли мені зручно, навіть на автомобіль почав відкладати гроші.

Так пройшло ще декілька років та я назбирав на простенький булий у використанні автомобіль. Щастю моєму не було меж. Я уже й забув про те, що колись був нещасний через розлучення з коханою жінкою.

Одного разу у зливу я повертався додому на своєму авто з супермаркету. Закупився продуктами на цілий місяць та і їхав собі задоволений, що я в теплі та в сухості, а не на вулиці. Як раптом на зупинці я помітив жінку, яка стояла з величезними пакетами та змокла уся до нитки. Я зупинився біля неї та запропонував підвезти її додому. Жінка погодилась з радістю, сказавши, що вже й не надіялась, що такі чоловіки, як я ще є на світі.

Мені було це дуже приємно, адже моя колишня дружина жодного разу мені про це не казала. Ми познайомились, жінку звали Вікторія. Виявилось, що вона проживає недалеко від мене. Я допоміг занести їй додому важкі пакети, дав їй свій номер телефону у разі якщо їй ще знадобиться колись допомога.
Згодом моя нова знайома мені зателефонувала та я знову її підвіз, потім це повторилося ще декілька разів та ми почали зустрічатися.

Одного разу Василю Петровичу потрібно було привезти додому ламінат та він попросив мене йому допомогти. Коли чоловік сів у мою машину, то побачив в бардачку дзеркало та губну помаду. Він тоді ще жартома запитав чи не вирішив я раптом змінити орієнтацію, а я відповів, що це речі моєї нареченої.
Колишній тесть зробив круглі очі та запитав:

– Як це? Я думав, що ти лише мою Марину любиш та чекаєш, коли вона до тебе повернеться. До речі, вона розійшлася зі своїм чоловіком та запитувала про тебе. Я всі ці роки підтримував з тобою зв’язок, думав, що все буде як раніше, а ти он який, виявляється, кобель.

Після цих слів Василь Петрович попросив зупинити автомобіль та вийшов, після того ми більше не спілкувалися.

Джерело