Історія про мого сина та його дітей, які йому стали не потрібні. Так вийшло, що він зі своєю дружиною розлучився, коли в нього друга дитина народилася, не хотів він цієї дитини. Ну, я думала, нагуляється — повернеться, куди він подінеться. Ні, він знайшов собі іншу. Пішов через другу дитину, не хотів її, в результаті одружився з тією, у якої двоє своїх.

Я з колишньою невісткою більше на зв’язку, ніж із рідним сином. У мене з нею добрі стосунки збереглися. Дзвонимо у свята, вітаємо один одного. Я завжди їй пропоную допомогу з онуками, вона каже: «допомога не потрібна, просто приходьте».

Нещодавно мені син зателефонував: -Мамо, Даша дзвонила. Працювати їде, вахтою працюватиме. Дітей тобі привезу. Ось я тут до чого; діти, що, мої? Я, звісно, можу з ними посидіти тиждень, але не два місяці. Мені вже скільки років? Та й потім до себе він брати не може. Тобто, рідні діти йому не потрібні, а чужих виховує.

Його теперішня дружина проти того, щоб діти її чоловіка жили з ними. У неї діти вже підлітки, з ними простіше, а тут діти малі, за ними доведеться дивитися. Така розумна, ясна річ, що вона своїх дітей містить за рахунок маленьких аліментів, які їй колишній чоловік платить.

Їх утримує мій син. Це очевидно. Колишня невістка хоче зібрати перший внесок іпотеки, хоче їхати працювати. Їй нема в кого просити. Наразі вона живе на пташиних правах у дядька будинку. Вона розуміє, що не сьогодні, то завтра її звідти можуть виставити. Так вона й заперечувати не зможе.

Я від себе більше не очікувала, як я могла виховати такого сина. Наплодив дітей і кинув їх. Навіть не цікавиться ними. Матері доводиться їхати далеко, аби прогодувати дітей і дати їм дах над головою. А цей сидить на місці рівно, годує когось.

Джерело