Привіт всім. Хочу розповісти свою історію. Почну, мабуть, із самого початку.

У 19 років познайомилася із хлопцем, стали з ним зустрічатися. Через місяць я дізналася, що чекаю на дитину. На той момент я цього не планувала, і не думала навіть, що все так вийде.

Нічого не сказавши Вові (так його звуть) я позбулася дитини. Повірте, на те були у мене сімейні причини.

Через 2 місяці я йому сказала про це, але він поставився до цього спокійно. Після цього ми почали жити разом у мене вдома. Перші 2 роки було все чудово. На мене ображалися подруги, що я не приділяю їм час, постійно проводжу всі вечори зі своїм хлопцем.

Після цього не знаю, що сталося в наших стосунках, кожен сам по собі почав гуляти. Думаю, тут винні ми обидва: його звали з собою друзі погуляти, а я на той момент гуляла зі своїми подругами. І в нас почалися вільні стосунки. На той момент нас все влаштовувало.

Потім ми стали сваритися навіть по дрібницях. Так ми прожили разом два з половиною роки, протягом цього часу розходилися 4 рази. Потім десь місяць не спілкувалися і все починалося наново.

Протягом цього часу з його боку були зради, але я все прощала, тому що шалено любила цю людину (все-таки перше кохання).

Найстрашніше те що, за чергової нашої розлуки, він запросив у кафе мою подругу. У підсумку вона не була у себе вдома, як сказала мені, а гуляла з ним.

Після цього ми з нею зустрілися поговорили, але вона заперечувала, що в них щось було. І це була остання наша зустріч, я назавжди її викреслила її з життя.

Як потім виявилося, моя інтуїція мене не підвела, дійсно ту ніч вони провели разом, Вова сам потім мені все розповів. А що я не розумію у наших стосунках – він не хотів на мені одружуватися.

Пояснював це тим, що у 25 років рано, і дітей теж рано, треба будувати сім’ю після 30, коли для цього будуть усі життєві умови, він так вважав.

Скільки мені говорили подруги, мама, але я їм не вірила, думала, що він зміниться, але ні. За всі 5 років з ним разом, я не могла завагітніти, лікарі говорили, що все нормально.

Ми з ним розлучилися у січні цього року. У мене на той момент напевно голову знесло, я так хотіла його повернути, але все було марно, чесно кажучи я навіть почала себе ненавидіти за те, що так опускаюся перед ним.

Через місяць я познайомилася з чоловіком йому – 45, мені –25. Почали з ним спілкуватися, потім зустрічатись, мені було з ним спокійно, цікаво. І в цей період мені почав телефонувати мій колишній, запропонував зустрітися, скажу чесно, недовго думаючи, я пішла з ним на зустріч.

Наразі у мене проблеми, я дізналася що чекаю дитину від чоловіка, який старший за мене на 20 років. Він від дитини не відмовляється, каже, щоб народжувала. Дружини у нього немає, тільки дочка якій 17 років.

Але чомусь не можу, я думаю лише про Вову. Все ж таки я його ще люблю. І як мама у мене віднесеться до всього цього, тим більше я лише як 3 місяці знайшла нову роботу. Дайте, будь ласка, пораду.

Був у моєму житті дуже важкий період, я стояла перед складним вибором і не знала куди себе подіти. 5 років тому я познайомилася з чоловіком, закохалася в нього дуже сильно

Почну з того, що я майже не зустрічалася з хлопцями – вся справа в моїй роботі та кар’єрі, коротко кажучи, вся в роботі, ніколи не було думати про особисте життя.

Почну свою розповідь з того що ось уже багато років живу зі своїм чоловіком і до сих пір не можу звикнути до його божевільною сімейки! Коли я почала з ним