В той же день я зайшла додому, щоб забрати одяг. Дарина мене зустріла в брудному халаті. На кухні гора брудного посуду, в холодильнику, хоч шаром коти, ліжка не застелені. – Я заміж виходжу, – випалила я на одному диханні дочці. – Ну звісно, я для тебе пусте місце. Ти лиш про себе думаєш

В той же день я зайшла додому, щоб забрати одяг. Дарина мене зустріла в брудному халаті. На кухні гора брудного посуду, в холодильнику, хоч шаром коти, ліжка не застелені. – Я заміж виходжу, – випалила я на одному диханні дочці. – Ну звісно, я для тебе пусте місце. Ти лиш про себе думаєш.

Я – мати одиначка, привела на світ дівчинку по великій любові зі свого боку. Я була дуже молоденькою, але коханий не був готовий до такого розвитку подій і швидко поїхав в невідомому напрямку.

Я тільки влаштувалася на швейну фабрику, дали місце в гуртожитку. Ревіла я звичайно довго, але дівчата підтримали. Вже минуло дуже багато років, але ми дружимо і підтримуємо один одного до цього часу.

Появилася у мене дочка Даринка. Років через десять після її появи, подруга через профспілки допомогла мені отримати маленьку двокімнатну квартирку.

Я їй так вдячна. Дарина стала центром мого життя. Всі свої молоді роки я прожила її інтересами, щоб дівчинка ні в чому не потребувала.

Дарина займалася волейболом, вона з командою об’їздила безліч міст, кілька разів навіть за кордоном була.

Тепер вона виросла, стала така красива. А я стала відчувати, що вона мене соромиться, з’явилися свої секрети.

Одного разу закотила мені “бурю”: “Навіщо ти мене на цей волейбол водила? Який від нього толк. Краще б я англійську вчила. Потрібен мені цей спорт, ти мені життя зіпсувала!”. Для мене це було великим відкриттям, Дарина завжди із задоволенням ходила на тренування і ніколи від поїздок на змагання не відмовлялася.

Я так розумію, це вплив нових подружок. Якось бачила їх з Дариною. Запитала, що за дівчатка нові. Одна екскурсовод, супроводжує іноземців по історичних місцях, інша репетитор англійської. Дівчата гарно одягнені, модні. Ось звідки вітер дме.

А одного разу привела додому хлопця і оголосила: “Мамо – це мій чоловік, ми сьогодні розписалися, він буде жити у нас”.

Ну добре. Хлопець гарний, звуть Костянтин. Артист. Щоб його в наш театр взяли, потрібна прописка. Прописала я зятя до нас в квартиру. І мені місця в ній не стало.

Артист спить до обіду, потрібна тиша, вночі ролі репетирує, теж не можна заважати. Їсть багато, грошей не приносить. Купили ми йому дуже дорогий одяг, щоб знайомиться з потрібними людьми і кар’єру просувати. Але толку з того.

Я періодично у зятя цікавлюся, що з роботою. Так дочка мені знову “бурю” влаштувала, що не хоче, як я все життя одна без чоловіка прожити. Так, я з нею згодна.

Вирішила їй не заважати, зібрала свій чемоданчик, подзвонила подружці, напросилася в гості, а там видно буде. Пожила у неї пару днів, поплакалась, поговорили, тут її родичка подзвонила попросила собаку вигулювати і квіти поливати, поки вони на морі будуть відпочивати. Прилаштувала мене подружка на три тижні.

Гуляла я з собакою в парку, чую: “Софіє, це ти?”. Кілька років тому залицявся до мене Влад, він мені теж подобався, але Дарина вперлася і не дала мені заміж вийти, так і розлучилися. Так він і не одружився, як і я один. Розговорилися, спалахнули колишні почуття.

Тепер я наречена. Зайшла до доньки забрати речі, вдома гори немитого посуду, речі зятя всюди розкидані, дочка в брудному халаті і в подиві, чоловік вдома не ночував. Мені вслід вигукує: “Ти мені життя зіпсувала, а тепер йдеш, щоб щасливою бути”.

Не розумію, чому зіпсувала, робила все, що могла, намагалася, собі багато в чому відмовляла. Тепер хочу з коханим чоловіком пожити, бути дружиною.

Людоньки, ну скажіть, невже я роблю щось не правильно?

Фото ілюстративне


Джерело