Привіт, дівчата і жінки, вирішила запитати вашої думки, як дивитеся на це ви. Адже мене рахують в цьому питанні абсолютно не розумно і некомпетентною.

А справа в тому, що я живу з чоловіком у домі своєї мами, де зі мною проживають мої діти від попереднього шлюбу.

Коли ми познайомилися з моїм чоловіком, то я знала, що в нього є двоє дітей від попереднього шлюбу, але коли ми зустрічалися то не обговорювали все так до дрібниць.

Я і не думала що він приведе своїх дітей до нас, ну, добре, нехай меншу дитину, якій 11 років, але не двох, старшому 15, як би не було, це куча роботи, приготувати, поприбирати, помити, самі розумієте, а ще це такі діти, що не навчені нічого елементарного за собою зробити….

Все би нічого, але в нас є спільна дівчинка маленька, я весь час з дитиною, залишається час хіба що поїсти і в туалет сходити, а тут ще 4 дітей, за якими я маю як служанка доглядати і не дай Боже слово криве сказати.

Щоб ви розуміли чоловік помішаний на дітях, я теж маю дітей і люблю їх, але всьому є край, а цей може лежати і весь вихідний провести в обнімочку з меншиньким своїм.

Я дивлюся на це все і дивуюся, бо на мене геть немає часу, не пам’ятаю коли він цілував мене, а про все інше взагалі мовчу, діти весь час сидять в мене на ліжку.

Обурені, бо там я сиджу з дитиною, ніколи не можна сказати слово, може я хочу відпочити чи заснути, сидять собі в телефонах, грають ігри.

А ввечері одного разу я сказала, щоб вони вже йшли лягати спати, то він на мене кричав не своїм голосом, що я посміла вигнати дітей з хати, я кажу, я ж не вигнала їх на двір чи біля пса, в них є свої ліжка.

Я просила, щоб вони там лягали бо вже пізно, ну це був край, майже до ранку верещав як несамовитий, казав, що моїх дітей він любить і все їм дає, а я невдячна.

Ну вернуся вище, я мало встигаю тому що з малою дитиною, моя мама вже старенька, вона дуже терпляча, сама варить дітям їсти, допомагає з уроками, одним словом, як із своїми, якби я могла все написати, але не вистачить і дня, мені дуже жаль свою маму, що я на її голову це все….

Але і не хочу щоб донечка росла без тата, бо бачу що він теж її любить, тільки прошу Бога щоб ця його любов була адекватна і нормальна.

До слова, його мати живе від нас 10 км, в неї велика хата і всі зручності, в нас, до речі, малесенька хата, і живем тут як оселедці, вона сама не хоче виховувати і допомагати з дітьми, тому все на нашу голову.

Я чесно цього геть не розумію, вона каже, де тато там мають бути і діти…. Я в шоці, я геть запустила себе, де коли навіть не маю часу щоб розчесатися…

Здається терпіння геть закінчується і яскоро вибухну, що порадите, як бути далі, що робити???? Бо я в розпачі…