Зі свекрухою у мене нейтральні стосунки, мало бачимося і мало розмовляємо. Але раніше все було інакше. Свекруха була частим гостем у моїй квартирі. Вона приходила без запрошення, без попередження про візити. — Ой, я тут пробігала поряд і вирішила заскочити до вас. – казала вона. Вона приходила спеціально, щоб критикувати мої страви, прибирання, навіть до почерку чіплялася.

— Ось у тебе завжди 6рудно на кухні. Не можеш після миття посуду розкласти все по поличках — говорила вона. Свекруха не хотіла розуміти, що мені скоро нapօджувати, пилюка на кухні мене не хвилює. — Якщо ви не помітили, то у мене величезний живіт… я не зможу так працювати, та й болить усе. — Сказала я. А вона тільки очі й закотила, від цього мені стало ще неприємніше.

Коли прийшов чоловік, я попросила його поговорити з мамою, що він і зробив. Після цього свекруха забула дорогу до нашого будинку. Тільки після нapօдження дитини почала приходити. І тепер уже закиди щодо виховання дитини не закінчувалися. Щодня вона приходила до нас із новою силою, щоб розкритикувати мене з ніг до голови. Коли нарешті вийшла заміж молодша сестра чоловіка, то на нашій вулиці було свято.

Свекруха цілими днями возилася з дочкою, щоб купити сукню, фату та туфлі. Стала вона тепер до неї навідуватись і поради свої роздавати. Я була задоволена таким розкладом справ, доки щось не сталося. Ми з чоловіком гуляли парком, а коли пішов дощ, то вирішили піднятися до свекрухи. Тому що вона жила поряд із парком.

Ми поки що йшли до неї, то я зателефонувала їй. Вона нас прийняла сухо, сказала, що нічого немає, може запропонувати тільки чай та хліб із маслом. Поки я пила чай, чоловік спустився до магазину. Він купив матері те, що вважав за потрібне. Поки мама звітувала свого улюбленого сина за те, що він сильно витратився, я вирішила розкласти продукти.

Коли я відкрила холодильник, то побачила багато їжі, починаючи салатами, закінчуючи голубцями. — Мам, то ти сказала, що у вас нічого немає? — Олена з чоловіком і дитиною має прийти, я вчора всю ніч для них готувала, а тут ви з’явилися. А що мені було робити? Ви б усе з’їли і доньці не залишили б.

Нам із чоловіком було ոрикро, бо вона ставилася до нас, як до чужих. Нам більше не хотілося приходити до неї додому, та й бачити її у нас теж більше не було бажання.

КІНЕЦЬ.