Ще під час вariтності нам сказали, що у нас будуть близнюки. Серед моїх знайомих не було батьків двійнят, тому не було кого запитати, якого мені буде. Я читала багато книг, статей, а виявилося, що реальність насправді ще гірша. Я була схожа на білку у колесі.

Під час вariтності ще встигала: щодня мила підлогу, готувала, у вихідні пекла торти, пироги. Але після нapօдження дітей почала не встигати. Все ще стало гірше, коли діти почали вивчати квартиру. Забираєш тут — там уже бардак, годуєш одного — інший плаче, навіть примітивно до туалету неможливо сходити, іноді й не встигала чи забувала поїсти.

Все б нічого, якби чоловік мене підтримував. Він думав, що я цілими днями лежу на дивані в телефоні, бо приходячи додому, він бачив, що квартира не прибрана, вечеря не готова.

Ще й свекруха давила на мене, мовляв, уже вкотре бачить, що сорочка сина не попрасована, а він голодний. А насправді мені було дуже тяжко. Іноді я сідала на підлогу посеред кімнати і ревіла. Іноді я думала, що й справді нічим не займаюся, адже бігала по дому цілий день, а наприкінці дня – жодного результату.

А чоловік замість того, щоб допомогти мені, лише казав: там брудно, тут несмачно, діти заважають відпочивати. У мене в голові були думки про розлучення. Мабуть, чоловік теж іноді думав про це. Мені було тяжко і морально, і фізично. Спершу я думала, що причина всього — недосипання, перевтома.

А виявилося, що я хворію. Мене відвезли до лікарні на швидкій, і з’ясувалося, що маю там пролежати два тижні. Чоловік залишився один на один із двома дітьми – вперше у своєму житті.

Я дуже хвилювалася за них. Як тільки уявляла, який бардак мене чекає після виписки, божеволіла. Але повертаючись додому, я побачила ідеальну чистоту, готову їжу, діти спокійно спали. Чоловік зустрів мене дуже тепло, але вигляд у нього був жахливий. Він розповів, що вже за перші два дні квартира перетворилася на звалище. Він викликав клінінг. Одяг дітей він викинув, оскільки, за його словами, прати було марно.

А їли вони те, що готувала свекруха. Забирати і готувати в нього не було ні часу, ні сили. Те, що лежало на столі, було замовним. Чоловік вибачився. — Відтепер періодично викликатимемо клінінг. Готуватимемо разом, або замовлятимемо. Іноді можна найняти няню та відпочити пару днів. Не знав, що з дітьми так тяжко. Такого повороту подій я не очікувала, але була дуже рада.

КІНЕЦЬ.