Я не рідна дочка своїх батьків. Коли мені було 17 років, я дізналася про це несподівано. З дитинства я росла в такому затишку, безмежному коханню, що навіть такі думки на думку не спадали. Батьки мене любили так само, як і рідного сина, Максима. Максим мій старший, але не рідний брат. Люблю його сильно і не скажеш, що ми не рідні.

Тільки ось у нього проблеми зі здоров’ям, на жаль, Максимчик ходити не вміє і не зможе ніколи, але я завжди намагаюся радувати його, щоб він не замислювався про свою хворобу. Йому складно реагувати на все і голову він ледве тримає, іноді я бачу, що втомлюється і опускає, і тоді підходжу до нього і тримаю її.

Він у такі моменти посміхається і через очі видно, що він дякує. Після смерті тата я почала працювати вже за двох роботах, щоб і мама не втомлювалася. Я бачу, як їй складно, як не вистачає їй часу, як плаче ночами, приховуючи від мене це, але я все бачу і помічаю. Саме тому я намагаюся допомагати мамі, щоб вона відпочивала і знайшла хоча б крапельку часу на себе.

Весь цей час я жила, думаю тільки про Максима і маму і часу на все інше не було. Сусідки казали, що мені вже час виходити заміж, але в мене й на думці не було, поки не зустріла Павла. Він приїхав у наше село працювати агрономом.

Саме тоді я закохалася в нього і, як виявилося, це все було взаємно. У день, коли він мені освідчився, я дізналася про те, що я приймальна. А саме коли я плакала, що вийду за Павла і у нас народяться діти з проблемами зі здоров’ям, так як у нас у роду це є, то мама заспокоюючи мене сказала, що мені нема про що турбуватися.

Мене охопили різні почуття та смуток, що я не рідна і радість, що у мене в крові немає таких хвороб. Але найбільше переживала за маму, як вона сама з братом упорається. Заспокоюючи мене, сказала, що з усім упорається сама і все стане на свої місця.

Джерело