Може, я справді була поганою свекрухою, але не розумію, чому моя невістка весь цей час не хотіла зі мною жити. Може, ви знайдете пояснення? Вона з моїм сином прожила п’ять років у шлюбі, і я не пам’ятаю жодного дня, щоб вона в мене вдома залишилася з моїм сином.

Все почалося практично з РАГСу; вона тоді дізналася, що у спадок від її самотньої тітки їй дісталася квартира. Вона туди не поспішала заселятися, бо там сусіди були погані. Вона вирішила здавати житлоплощу в оренду. А нова родина винаймала однокімнатну квартиру.

Я ж їм у свою чергу пропонувала свою квартиру; у мене трикімнатна, “тісно нам не буде” – говорила я. Але невістка навідріз відмовилася; бачите, зі свекрухою вона жити не хоче. Вона не хотіла, щоб я втручалася в її особисте життя.

У результаті вони винаймали квартиру; вона зава гітніла двійнятами, витрати збільшилися, а дохід скоротився; сина мого понизили на посаді та зарплату зменшили. Їм було ніби байдуже.

Вони продовжували жити як раніше, купили все найдорожче, вартість їхніх дитячих речей була такою, ніби вони були з золота. У результаті після п ологів їм було складно, я продовжувала їх кликати до себе, а невістка продовжувала скандалити, тому що мій син недостатньо заробляє.

У результаті, через те, що за квартиру не було чим платити, вона зібрала речі і поїхала до своїх батьків. Син мій спочатку приїжджав на вихідні, а потім почав приїжджати раз на місяць. Не було можливості щоразу їздити, та й бажання, мабуть, також. Він допомагає своїм дітям, але шлюб розвалюється на очах.

Вона не хотіла жити зі мною, але захотіла жити зі своїми батьками, їй так зручніше. Тепер вона одна, думаю, у мого сина вже хтось є. Дивно все це, її переїзд коштував їй шлюбу. Я така нестерпна, що вона не могла пожити зі мною? І чим би я їй заважала – не розумію. Тепер діти не мають батька.