Мені змалку здавалося, що мама мою сестру Віку любить більше, ніж мене. Хоча відверто у вічі це не кидалося. Просто десь їй вибачать те, що не прощалося мені, десь вона отримає дві цукерки, а я одну, десь її обновка буде дорожчою. Начебто дрібниці, на які навіть уваги не варто звертатися, але цих дрібниць було дуже багато.

Мама якось тепліше хвалила сестру за успіхи, щиро тішилася за неї. На мою думку, вона не пропустила жодного її виступу. А ось мене мама якщо й хвалила, то якось механічно. “Молодець” вимовлене буденним тоном та черговий поцілунок у щоку.

Коли я питала у мами, чому все так, що я такого зробила, вона завжди округляла очі і говорила, що я вигадую.

– Це в тобі егоїзм каже, не хочеш ти уваги та похвали з кимось ділити, навіть із сестрою. Ось тобі і здається, що раз не все тобі, значить ти найобділеніша і найнещасніша, – хитала головою мама, викликаючи в мене почуття провини.

Я звикла думати, що мама ставиться до нас з Вікою однаково, хоча часом було складно себе переконати. Але ж я не хотіла здаватися егоїсткою, тому боролася зі своїми думками про несправедливість.

Ми виросли, Віка перша вийшла заміж, як і належить старшій сестрі. Різниця у нас всього в два роки, але заміж вона вийшла раніше років на п’ять.

– Ось Віці з чоловіком пощастило, – раділа мама. – І при квартирі, і при бізнесі, і глянути на нього приємно!

Тут не посперечаєшся. Чоловік сестри був таким, яким його описала мама. Тому після весілля Віка переїхала до чоловіка і майже одразу завагітніла. Маминому щастю не було меж: і дочка вдало заміж вийшла, і онука народилася так швидко.

Я тим часом працювала і ще жила з мамою. Стосунків не було, робота була не найфінансовіша, тому не бачила сенсу винаймати квартиру. Тим більше, після народження онуки мама майже не з’являлася вдома, проводячи весь вільний час у сестри.

Коли племінниці виповнилося три роки, я вийшла заміжня. З чоловіком ми на той момент вже зустрічалися півтора роки і вирішили, що час надати стосункам офіційності. Відразу ж постало питання – а де нам після весілля жити. Свого не було ні в мене, ні в чоловіка.

У кожного з нас були накопичення, але для покупки житла було ще далеко. Ми хотіли піднапрягтися, накопичити і купити квартиру без іпотеки. За нашими підрахунками, на однокімнатну квартиру нам збирати треба було ще років чотири. Але це при врахуванні економії на всьому зайвому. До чого ми зарахували і оренду житла.

Батьки чоловіка живуть в іншому регіоні, тож єдиним варіантом заощадити на житло було спільне проживання з моєю мамою. Щиро кажучи, я не думала, що вона мені відмовить, але вона це зробила.

– Мені некомфортно буде жити з вами. По-перше, тісно, ​​по-друге, ви молодь, а мені хочеться вже тиші та спокою. Та й взагалі, діти мають жити окремо.

Я мамину відповідь прийняла, не образилася. Вона має право у власному домі почуватися комфортно. Ми з чоловіком прикинули і так, і так, а потім вирішили все-таки брати іпотеку, причому відразу двохкімнатну квартиру, щоб один раз уже з нею розібратися, і більше цю тему не піднімати. Нам рішення з іпотекою здалося розумнішим, ніж оренда із накопиченням.

Вже третій рік ми живемо у своїй квартирі, працюємо, сплачуємо іпотеку. У нас все без особливих змін, чого не можна сказати про сім’ю Віки. Вона розлучилася з чоловіком.

Що спричинило причину, я точно не знаю. В курсі тільки, що чоловік мало того, що погодився відписати їй і дочці однушку, яку вони раніше здавали, так ще й аліменти без питань виплачує.

Зі шлюбу сестра пішла з дитиною, якій шостий рік, однокімнатною квартирою, яка у них із дочкою у спільній власності, та аліментами. Не найгірший обмін, не критична ситуація. Один істотний мінус – доки сестра була одружена, вона не працювала. Вирішила, що займатиметься будинком та сім’єю, і звільнилася після декрету. Тобто зараз вона без роботи.

Розлучилася сестра близько півроку тому. Ці півроку вона живе у нашої мами, яка без жодних питань пустила до себе доньку та онуку. Сестра так само не працює, квартира, яку їй залишив чоловік здається, аліменти вона отримує. Я так розумію, що їй вистачає.

Але мамина позиція мене просто здивувала – зі мною та чоловіком їй у квартирі тісно і галасливо було б, а з дочкою та активною онучкою – саме те. Я не втрималася і висловила мамі, що нас вона свого часу не пустила.

– Ти що! Як можна порівнювати? У вас зовсім інша ситуація була, а тут допомога потрібна була. Я що, на твою думку, рідну дочку з дитиною мала на вулиці залишити?

Мама в курсі, що у Віки є своя квартира, але її вважають за краще здавати, щоб не довелося працювати. Мама все чудово розуміє. Вона завжди так робила – все на користь Віки, але завжди під приводом, що мені здалося, що я щось не так зрозуміла.

Мені прикро не за те, що мама нас не пустила жити до себе. Я просто переконалася, що мама завжди робитиме вибір на користь сестри. А мені час би до цього звикнути.

Джерело