Ольга Захарівна з чоловіком уже десять років живуть одні у своїй двокімнатній квартирі та звикли до розмірного способу життя. Чоловік у неї “сова”. Сидить допізна перед телевізором або перед комп’ютером. Ольга Захарівна ж, на відміну від чоловіка, “жайворонок”. Спати лягає раніше, а прокидається близько 6-ї ранку.

За наявності двох кімнат вони один одному не заважають. Біда прийшла, звідки не чекали. Сина скоротили на роботі. А на новому місці стали платити набагато менше. Звичайно, син шукає роботу з більшою зарплатою, але це потребуватиме часу. А у нього на шиї виплати з іпотеки. Щоб якось викрутиться, син із дружиною вирішили тимчасово перебратися жити до батьків, тобто до Ольги Захарівни із чоловіком.

А у свою, в іпотечну квартиру, пустити мешканців. Тимчасово воно тимчасове, але як відомо – немає нічого постійнішого за тимчасове. І як довго вони з чоловіком витримають муки спільного життя, Ольга Захарівна не уявляє. – Тихого, мирного життя нам залишилося днів п’ять, – сумно ділиться із подругами Ольга Захарівна. – Потім син із сім’єю переїде до нас. Син із дружиною, два сини, ми з чоловіком – разом шість душ у двох кімнатах. Це буде не життя, а каторга.

І з невісткою добрих стосунків не налагодилося. Будь-яке моє слово приймає в багнети. Я сама, можливо, так само не свята. І як ми на кухні співіснуватимемо? А онуки? Ці малолітні розбійники, п’яти та восьми років, бешкетні непосиди. Даша, невістка, її сини ростуть духовно розкуті.

А я говорю, що вони в’ють з батьків мотузки. Я до цього в їхнє виховання не сувалася, але тепер доведеться вбити їм у їхні дитячі голівки правила пристойності. Навіть якщо це призведе до конфлікту із Дашею. – То може не пускати сина з сім’єю до будинку? – Запропонувала одна з подруг.

– Як не пускати? Не по-людськи це! – обурилася Ольга Захарівна. – І не за законом. Син тут прописаний. І має такі ж права на квартиру, як і я із чоловіком.