Я тоді була закохана, в Юру, він так гарно доглядав мене: квіти майже щодня, ресторани, компліменти, що мені ще потрібно було… Ми побралися з ним, а його мати одразу нам заявила, що вдруге невістку до хати не пустить. Ну, ми стали жити окремо. Юра має сина Ваню. Він мене заспокоював, казав, що накопичить на перший внесок іпотеки і ми заживемо.

Але рано чи пізно все змінилося, я працювала цілий день. Ваня мене не бентежив, я почувала себе його мамою. Хлопчику на той час було 7 років. Я його одягала, взувала, збирала до школи. Батькові було ніби все одно, він давав йому тільки гроші на буфет, хоч обід там безплатний.

І так щоразу: «Лідо, ти заплати, а я тобі поверну із зарплати». Ну, що я дитині відмовлю? Але це мої витрати не закінчилися; далі свекруха сіла на мою шию. Спочатку вона просила гроші у мене на ліки, мовляв «на порозі захопи», і знову я не можу сказати «ні». Далі було вже належне, вона приходить додому один раз до нас.

І заявляє: -Мені путівку подруга у санаторій подарувала. Я ж не відмовлюсь від такої можливості. Юр, ти мені грошиків дай на косметику, раптом я там когось зустріну. І знову Юрко до мене. -Лід, допоможеш? Ну, звичайно, Ліді ж робити нічого. Останньою краплею було те, що він весь цей час жив на моїй шиї; я думала, що він на іпотеку нам відкладає, а він просто живе своїм життям.

-А Ти що, не відкладала чи що? -Я оплачую цю квартиру, утримую твого сина. Я думала, що це робиш ти. Він мене тоді дріб’язковою назвав. А потім вирішив пред’явити, що я мати погана, черевики дитині не купую. Хоча це були нові черевики Вані, які я купила місяць тому. І тут мене прорвало, я вирішила подати на розлучення.

Він мені погрожував аліментами на його дитину. Я ж сказала, якщо вони двоє відмовляться від дитини, я її обов’язково всиновлю. Я пішла, Ваню тоді його мати забрала, її нинішній чоловік не був проти дитини. Ми з ним на зв’язку; мама його дозволяє нам спілкуватися.

Джерело