Перший раз я вийшла заміж дуже вдало. Я приїхала в столицю з села, можна сказати, з одною валізкою. Думала влаштуватися на роботу, щоб трохи і для себе заробити, і батькам допомогти.

Але потім я зустріла Олександра, який видався мені справжнім принцом. Красивий, розумний, багатий, перспективний, я не могла повірити, що мені так пощастило! Тому коли Олександр зробив мені пропозицію, я відразу погодилася.

Коли я переїхала до нього, його батьки не раділи були мене бачити, адже він єдина дитина, якій вони хотіли найкращу невістку – з освітою і приданим, а тут я з села намалювалася.

Свекри тому і не хотіли прописувати мене у своїх квартирах. Вони дуже заможні, свекор все життя на важливій керівній посаді пропрацював, свекруха в дорогих шубах і діамантах ходила.

Вони хотіли своєму єдиному синові багату наречену, складали байки, що десь з кимось його бачили і дуже цьому тішилася його мама. Вона звичайно красива була, батько, як не дивно, був підкаблучник.

У нас у ті часи продукти за картками були, і їх майже не було. А у них все було і масло вершкове, і мандарини не тільки на Новий рік. Та ще на роботі свекру видавали продуктові набори із чорною ікрою та іншими делікатесами.

Прожила я в квартирі з свекрами всього два місяці, а далі не змогла. Свекруха зробила моє життя нестерпним, та й свекор постійно мені повторював, що я тут ніхто і тимчасово.

Коли Олександр і сам побачив, що життя з його батьками не складається, він запропонував нам переїхати до його самотньої тітки в село, і я заради збереження сім’ї погодилася. Там він влаштувався в міліцію, а потім і мене влаштували на фабрику іграшок.

Ставлення батьків і робота в міліції (у ті часи їх безкоштовно пропускали в кінотеатри, годували в їдальні безкоштовно, на ринках у торгашів можна було взяти що хотіли безкоштовно, адже вони господарі в селі були) зіпсували його, Олександр дуже змінився, часто затримувався на роботі, приходив нетверезий додому.

Ще його мама постійно їздила до нас і розповідала Олександру, що я йому не пара, і щоб він зі мною розлучився поки не пізно. Я може ще б і терпіла, але тітка мого чоловіка, з якою я дуже подружилася, порадила мені втікати подалі від цієї сімейки. Моя свекруха була її сестрою, і вона добра знала її характер, що в спокої та нас не залишить.

Я довго думала, а потім зрозуміла, що тітка має рацію – треба розходитися і будувати своє життя без цих людей, для яких я була і буду ніким. Ми розлучилися, Олександр мене не тримав.

Я про це ні краплі не жалкую, бо я повернулася в столицю, знайшла роботу, паралельно вчилася заочно в інституті. А потім зустріла хорошу людину, ми одружилися, разом придбали житло. Мої діти вже дорослі, а я щаслива, що тоді прийняла правильне рішення.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело