Сусіди почали приносити свої електроприлади до мене в майстерню на ремонт. Коли робота була зроблена, вони просто дякували та йшли. А у мене просто язик не повертався, щоб сказати їм про оплату. Так тривало до тих пір, поки своєю наxабністю мене не роздратував один сусід

Ще з дитинства я полюбляю лагодити різні електроприлади. Раніше у мене була точка на базарі та я там приймав на ремонт прилади, таким чином мав заробіток. Про мене знали усі в нашому невеличкому містечку та я мав багато клієнтів. Та згодом я вирішив перенести своє робоче місце додому, оскільки так мені зручніше. Це виявилося доволі хорошою ідеєю, адже у мене вдома купа різних інструментів та й на дорогу час витрачати не потрібно.

Своє робоче місце я обладнав у літній кухні. Вона знаходилась понад дорогою та клієнтам було зручно приносити прилади на ремонт.

А сусіди як зраділи тому, що не потрібно волочитися стільки шляху, щоб здати прилад на ремонт. Проте їм і на думку не спадало, що за мою роботу потрібно платити. Вони почали до мене забігати чисто по-сусідськи та приносити свої електроприлади на ремонт. Коли робота була зроблена, вони просто дякували та йшли. А у мене просто язик не повертався, щоб щось їм сказати. Так тривало до тих пір, поки своєю нахабністю мене не роздратував один сусід.

Петрович останнім часом до мене зачастив та почав користуватися моєю добротою. Навіть просив інколи, щоб я приходив до нього додому, щоб відремонтувати пральну машинку чи мікрохвильову піч. Звісно, нічим мені він не віддячував.

– Яке щастя мати такого хорошого сусіда. Ти такий добрий, зі своїх грошей не береш, – неодноразово повторював Петрович.

Від такої нахабності мені віднімало мову.

А на минулому тижні він взагалі знахабнів. Попросив поїхати до його доньки в інше місто, відремонтувати їй холодильник та натякнув, що не збирається мені платити, адже я маю йому допомогти по-сусідськи. І тут мене прорвало:

А може я прийду до тебе додому та наберу собі чотири десятки яєць, мішок картоплі та ящик яблук, нічого тобі не заплачу. Адже зі своїх грошей брати не можна?! – на підвищених тонах відповів я Петровичу.

Після цих слів я показав нахабному сусіду прайс-лист своїх послуг, розповів скількох клієнтів я через нього втратив та недвозначно пояснив, що надалі зі своїх я братиму стільки ж, скільки з решти клієнтів.

Після того нахабного сусіда і слід простив, а за ним і решти халявників, у мене збільшились прибутки та я став більш спокійним.

КІНЕЦЬ.