Коли наш головний шеф поїхав у довге відрядження, то замість нього деякий час керував усім відділом його заступник Микола. Микола дуже добра людина, у нього з усіма дружні стосунkи. Спочатку він взагалі намагався відмовитися керувати нашим відділом, бо розумів, що якщо доведеться когось відчитати, то він не зможе.

Такою був доброю людиною. Ми всі розуміли становище Миколи, він і вимогливий був і водночас дуже м’який. Щоб не ускладнювати йому роботу, ми намагалися все правильно і без зайвих розмов виконувати.

І ось наш новенький співробітник Вася звернувся до Миколи з проханням: -Можна я після обіду на години дві затримаюся? -А що, твої справи почекати не можуть? Поза робочим часом вирішити не встигнеш? -Та мені тільки розписатися і все. -Де розписатися, за що? -Одружуюся я, ми з дружиною в РАГС-і розпишемося, і я миттю назад в офіс. -А чому в офіс, це ж виходить у вас весілля буде. -Ну було б, просто грошей особливо немає.

Ось ми й вирішили тихо розписатись і все. Микола попросив Васю трохи зачекати. Сам він прийшов до нас у колектив, розповів ситуацію. Ми вирішили потроху доnомогти Васі фі нансово, зібрали йому невелику суму на весілля. -От, Василю, прийми від нашого колективу. Зводи дружину в ресторан, квіти обов’язково куnи.

На весь день тебе відпускаю. Вася був такий радий, очі сяяли. Він потім із першої зарnлати для нашого офісу невеликий сюрприз приготував, вони з дружиною нам усім бенкет влаштували. Ось так невелика дрібничка, а в людини тепер спогад на все життя залишиться.

КІНЕЦЬ.