Дядько Дмитро обійшов свій дачний будиночок і сумно зітхнув.

“Ну скільки за нього дадуть?” – прикинув він. – “От у сусідів цегляний, новий. А мій на сарай схожий. Хоча, якщо підфарбувати і паркан поправити…”

Він озирнувся на всі боки.

“Туалет новий викопати треба. Цей незабаром розвалиться.” – Дядько Дмитро сів на лаву. – “Ні. Не дадуть хорошу ціну. А де гроші взяти?”

Дядько Дмитро важко зітхнув, взяв лопату, вибрав місце для нового туалету і взявся до роботи.

– Дядько Дмитро, – почув він вигук сусіда, – Ти що так рано піднявся?

Старий розігнувся, глянув на сусіда, відклав лопату і підійшов до паркану.

– А ти нікому не скажеш? – довірливо прошепотів він. – Це секрет. Я не поділився б, але одному не впоратися. А ти молодий, міцний. Та й голова в тебе варить, який дім он збудував. Не те, що в мене. Розвалюха.

– Ну, кажи, – зацікавився сусід, – Нікому не скажу.

– Я не знаю, – зам’явся старий, – Розкажу тобі, а ти мене обдуриш. Усі кажуть, що ти недобрий чоловік. Свого не пропустиш. – Дід трохи помовчав, знизав плечима. – Ні, сам упораюсь.Туалет копаю. Старий скоро розвалиться.

– Щось ти темниш, дядьку Дмитро,- не повірив йому сусід,- Не схоже це на тебе. Давай розповідай, що за секрет у тебе.

– Ніякого секрету немає, – пробурчав старий, – Нема чого підглядати через паркан. Займайся своїми справами. А мені копати треба. – Розвернувшись, він взявся за роботу з новою силою. – Іди. Йди звідси. Ходять тут всякі.

Сусід трохи задумався, забіг у будинок, дістав із холодильника біленьку та трохи сальця. З цими подарунками зайшов до діда у двір.

– Дядьку Дмитро, дивись що я приніс. Посидімо по-сусідськи, порозмовляємо. А то живемо поруч, а от так, за гарною розмовою та під гарну закуску, ніколи не сиділи.

Дід задумливо глянув, сумно зітхнув і відклав лопату убік.

– То що за секрети в тебе з’явилися, дядьку Дмитро? – Після третьої чарки зважився на розмову сусід. – Таке прагнення до роботи. Не схоже на тебе.

– Гаразд, – пом’якшив старий і тихенько зашепотів сусідові на вухо, – Скарб у мене на ділянці закопаний. Сам випадково довідався. Там золото та діаманти. Колишній господар закопав. Я цю ділянку в одного ділка, ще в дев’яності, купив. Його потім за тиждень не стало. Я горище розбирав і одного листа випадково знайшов. Там він пише своїй жінці. Що так, мовляв, і так, якщо що, то скарб викопай, купи будинок біля моря і чекай на мене.

– Обманюєш! – округлив очі сусід. – Покажи.

– Е, ні, – усміхнувся дід, – Знаю я тебе. Сам викопаєш. Зі мною не поділишся. Сховав я листа. Ніхто не знайде. Здається, з усього, тут і закопав він.

– Не вірю я тобі, – засумнівався сусід.

– І правильно робиш, – схаменувся дядько Дмитро, – пожартував я. Слово честі пожартував. Туалет треба новий вирити. Ось і копати почав. – Старий зітхнув, подивився на спорожнілу пляшечку. – втомився я щось. Ти йди. Не до тебе мені. Я відпочину трохи і за роботу. За частування дякую.

Дядько Дмитро важко підвівся і зайшов у свій будинок. Приліг на ліжко і задрімав.

“Цікаво! Обманює чи ні дід?” – почав міркувати сусід. — Який ще скарб? Прогуляє ж. Або розкаже комусь. Заберуть.

Сусід трохи потупцював і взяв у руки лопату.

Дядько Дмитро прокинувся на заході сонця. Він ліниво вийшов на ґанок і посміхнувся. Яма була майже викопана. Він, з усмішкою, глянув у бік сусідського будинку. Світло у вікнах не світило.

“От і добре! Від розчарування, мабуть, у місто поїхав.” – прикинув старий.

Всю ніч дядько Дмитро прикидав як облаштувати туалет і що для цього треба. На ранок він заснув.

Опівдні старого розбудив шум у дворі. На подвір’ї він побачив несподіваних гостей. Біля ями скакав сусід, двоє чоловіків уважно слухали його балаканину.

– А ось і господар прокинувся, – радісно вигукнув сусід. – Це він мені місце вказав. Лист якийсь на горищі знайшов.

– Що сталося? – розгубився старий.

– Скарб! Я знайшов його! – підскочив сусід і обійняв старого. – Монети і намиста діамантові. Старовинні дуже. Я все, оформив, як годиться. Після перевірки нам з тобою, дядько Дмитро, по двадцять п’ять відсотків належить. Це такі гроші! Будинок собі новий збудуєш із туалетом всередині.

Дядько Дмитро, від несподіванки, аж присів на ганок.

КІНЕЦЬ.