Анастасія Михайлівна, зайшовши до подруги на час, почала розказувати про свою дочку.

– Так, цієї суботи, погано себе почувала, давно вже так не було! – розповідає шістдесятирічна Анастасія Михайлівна. – В очах потемніло, у вухах. Що це було, так і не зрозуміла до кінця! Тиск міряю, а сама цифри на приладі не бачу! Ну, визвала лікарку.

– Полегшало трохи?

– Ага, начебто потихеньку стало відпускати. Я взяла телефон, написала дочці, що так мовляв і так. Дивлюся – повідомлення доставлене, прочитане та нуль реакції! Ні дзвінка, ні відповіді нічого взагалі. Ні, я не чекала, звичайно, що вона кинеться на допомогу. Але хоч би подзвонити матері у такій ситуації можна було? Запитати, що взагалі сталося? Чи я дуже багато чого хочу?

З дочкою Ксенією, Анастасія Михайлівна не спілкується вже рік. На питання, чому так вийшло, тільки зітхає:

– Я ж людина пряма! Говорю завжди те, що думаю! Тільки правду. А цього багато хто не любить.

На перший погляд, Ксенія справляє дуже сприятливе враження і зовсім незрозуміло, чому вона така з матір’ю. Ксенії вже під сорок, у неї сім’я – чоловік та двоє дітей, робота, квартира в іпотеку. Останнім часом, зважаючи на все, живуть вони непросто: чоловік кілька місяців сидів без роботи, і це сильно вдарило по сімейному бюджету. Зараз роботу він знайшов, становище поступово вирівнюється, але не так швидко, як хотілося б.

– А не було чого виходити заміж за хлопця, який нічого не мав та ще й дітей народжувати! – зітхає Анастасія Михайлівна. – Та хай би тільки бідність! Були б ще хоч здорові діти, то, може, нічого.

– А що, з дітьми щось не таке?

– Зі старшим не знаю, нічого не можу сказати, а молодший там проблеми. Вчиться погано, другий клас закінчив з трійками – це ж куди годиться! Ну хіба може здорова дитина не освоїти програму другого класу хоча б на четвірки? Одні проблеми із ним. Математику не тягне, пам’яті немає, елементарний віршик вчить годинами. Займатися з ним матері ніколи. Я взагалі не знаю, навіщо їм друга дитина була потрібна. Говорила я їм свого часу, вони й слухати не стали. А дарма.

У Ксенії на матір купа якихось дитячих образок, про які й згадувати смішно, вважає Анастасія Михайлівна. Віддала ляльку дівчинці-сусідці, не купила якісь там туфлі – теж, всесвітні проблеми! Виховувала вона дочку у суворості, привчала до праці, вимагала відмінних позначок – заради її ж добра. Усьому навчила, все, що треба, дала, дочка виросла не гірше за інших. Але жодної подяки до матері не відчуває.

Викреслила матір з життя, і хоч би що.

– Допомоги від дочки я вже і не чекаю! – розповідає Анастасія Михайлівна. – Та й смішно від них із її Костею чекати на допомогу. Самі без штанів. Ні кола, ні подвір’я, ні зайвої копійки все життя!

Матеріально Анастасія Михайлівна живе набагато краще за дочку: отримує пенсію, до того ж здає дві квартири, які свого часу отримала у спадок. Не бідує, навпаки, накопичила вже на третю.

– Дочка ображається, мабуть, на мене, що я одна на трьох квартирах сиджу, а вони з чоловіком платять іпотеку! – зітхає Анастасія Михайлівна. – Вона не говорила, звичайно, такого ніколи, спробувала б вона сказати! Я їй нічого не зобов’язана. Виростила, освіту дала, на ноги поставила – все! Далі – сама!

Анастасія Михайлівна вважає, що дочці зовсім нема за що на неї ображатися.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Джерело