Микола дуже боявся образити свою маму, вона в нього жінка була вольова, емоційна і надто сувора, щоб зрозуміти вибір сина. Знати б де падатимеш, то соломку б підстелити.

Сім’я Миколи досить забезпечена. Мільйони не водяться, та разом з тим і не бідують. От Микола і працював у матері на фірмі. Батько давно пішов від них.

Микола навіть не пам’ятає його. Хлопець відчував себе в цьому світі самотнім. Аж допоки не зустрів Соню. Красива дівчина, смугла, з довгим чорним волоссям і темним карими очима зачарувала його відразу.

А через пів року зустрічей він вирішив одружитися, зрозумів, що вже може, що пора. Боявся лишень мамі сказати, адже родичі Соні, як це пом’якше “роми”.

-Мамо. – несміливо почав говорити Микола. – Мам, я одружуюся, її Соня звати, тільки ти це, не кричи зразу, я знаю, що ти не любиш циганів і бабка моя теж їх ненавидить, хоч я і поважаю вас, та все ж не розумію чому.

-Цигани, сину, хороші, не всі. У них порядок є, закони, не те що в нас. Веди свою Соню…

Такі слова промовила бабка і схвально махнула рукою. Весь вечір бабця дивилася на Соню так наче намагалася поглядом залізти в думки, в спогади. А потім спитала.

-Батька як звати? Після того як дівчина розповіла про свою сім’ю мати Миколи заплакала. А бабця сказала, що не бути їм парою. Адже батько Соні це батько Миколи.

– Не батько він йому, збрехала я тоді, а Баро мене взяв вже з дитиною під серцем. А потім пішов, пішов, бо так я і не змогла його покохати, мабуть на щастя це. Я знала, що він скоро одружився, донька є, овдовів потім, а більше й не чула нічого.

А проти циганів я нічого не маю, тому, будьте щасливі діти. А от восени вже в аелі грали подвійне циганське весілля. Анекдот, та й годі, 2 сім’ї з’єдналися в одну велику.