Я ніжно тримала біленький конвертик, перев’язаний голубою стрічкою, а Василь стояв навпроти з квітами і різнокольоровими кульками. Тільки щастя в його очах я не побачила. – Нам треба серйозно поговорити, але вже дома, – сказав він перед тим, як ми сіли в автівку.

Кажуть, що з роками шлюб двох людей переживає різні зміни. У когось він зміцнюється, у когось, навпаки, розвалюється. Але проблеми бувають у всіх. У нас із чоловіком теж були труднощі. Особливо відразу після шлюбу, коли я чекала першу дитину, у нас не було свого житла, проблеми з роботою.

Навіть будучи в цікавому стані я намагалася підробляти, щоб Василю не було так важко самому утримувати нас. На світ з’явилася дочка, ми взяли іпотеку. Тільки за десять років ми її виплатили. І начебто все у нас було нормально в шлюбі, але останні роки відносини все ж таки охололи.

Василь перестав мене обіймати, кликати на ім’я, цілувати. У нас навіть “дорослого життя” в спальні тривалий час не було. Я все списувала на його втому на роботі.

А десять місяців тому я дізналася, що знову чекаю дитинку. Та й Василь ніби зрадів. Став раніше приходити додому з роботи, цілувати мене, обіймати. Боженька подарував нам синочка. На виписку Василь приїхав геть без настрою. Сказав, що треба терміново поговорити.

Вже вдома, сидячи за столом, я тримала на руках сплячого сина, а чоловік мені мені сказав, що подав на розлучення. Виявилося, що останні два роки в нього була інша жінка. Давно хотів розлучитись зі мною, але все мене шкодував, а тут ще й новина про мій цікавий стан. Ось і чекав, поки я принесу цей згорточок додому.

Щоправда, легше мені від його визнання не стало. Я подарувала йому сина, а він мені – розлучення.

Фото ілюстративне

Джерело