Він сумно вступив на ескалатор. Дивився на обличчя тих, кого сусідня драбинка тягнула вгору. І раптом, серед цього величезного натовпу-знайоме обличчя …

— Оля, це ти? Я Саша. Почекай мене нагорі. Не йди. Озирнулася якась дівчина, якій був адресований цей kрик. Це була не Ольга… «Ось я дурень. А раптом це не Оля була…» Але ця дівчина не пішла.

Вона чекала його нагорі ескалатора. — Ви мене гукнули? Добре, що зустрілися. Ви мені доnоможете цю коробку донести. Тепер уже чоловік не розумів, що відбувається.

Це була не Оля, але він вже не міг піти. — Мене Саша звуть, а не Оля. А прізвище моє-Волга. Але друзі чомусь звуть мене Олею. Було зрозуміло, що і дівчина з кимось переплутала Олександра. — Давайте зараз до мене. Там все вже готово. А потім за адресою. Зайшовши в будинок, » Оля » зникла в дальній кімнаті. Раптом збоку почулися кроки,,, — Саша, це ти?

— Так, мам. Це я. а цей чоловік допоможе мені перенести коробку в притулок. У мами і доньки були абсолютно однакові обличчя. Тільки мама виглядала років на 20 старше… — Як же довго я тебе шукав-сказав чоловік. Дівчина завмерла в незрозумілому очікуванні. — Навіщо ти тоді поїхав-раптом сказала її мама.

— Діма сказав, що ти більше не повернешся. — Діма? Я попросив його повідомити тобі, що їду лише на пару тижнів. Я і лист передав. — Я нічого не отримувала. — Мене на північ тоді відрядили. Яка у тебе красива дочка. — Це твоя дочка теж Вони стояли, плакали і довго обіймалися. Ось так ось: щастя повернулося несподівано, хоча աанси були мінімальними…

Джерело